Читать «Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах. Том 02» онлайн - страница 3

Ой казали, говорили По всім селі люде: «Та вже з того козаченька Нічого не буде!

Леся Українка. Фото. 1886

«Роберт Брюс, король шотландський». Сторінка автографа

Як день божий, смутний ходить Та думку гадає,

Та щоночі йде над річку,

До темного гаю».

Славлять люди — і дружина Журиться, бо знає,

Чого милий у гай темний Щораз доходжае.

То в гай ходить, то в садочок, Де жила дівчина;

Бачить мила й знає добре,

Чия то причина...

Не вважає козаченько На ті поговори,

В його серці туга в’ється Та лютує горе.

Пішов якось у садочок У місячну нічку,

Походив там коло хати,

Потім в гай над річку.

Пішов, ходить бережечком Та думку гадає,

Все дивиться на річеньку,

Очей не спускає.

В той час вийшла русалонька Трохи погуляти,

Потім сіла коло річки Косоньку чесати;

Побачила козаченька,

Неначе зраділа, Усміхнулась,— лиш на личку Щось дуже збіліла.

Ходить смутний козаченько Та думку гадає,

А русалка чеше коси Та пісню співає:

«Любий козаче, чого ти ходиш Смутний по темному гаю?

Слухай, козаче, пісню русалки,— Тож я для тебе співаю!

Ой чи забув ти, серце-козаче, Пісню, що мила співала?

Ой чи забув ти тую дівчину,

Що тебе вірно кохала?

Коли забув ти,— чого ж ти ходиш, Дивишся пильно у воду?

Наче шукаєш у тій водиці Згублену милую вроду!

Ох не забув ти, серце-козаче, Пісні, що мила співала!

Ой не забув же тої дівчини,

Котра так щиро кохала!..

Як не забув ти,— ходи до мене!

Я твоя першая мила!

Зраду забуду, любити буду Тебе, як перше любила!

Я вже не тая, що була перше (Лиш не забула кохати!),

Я вже русалка — і під водою Маю осяйні палати.

В мене палати кращі од царських, Із дорогого кришталю,

В мене віночок з чистого злота,

З перлів дрібних та коралю:

Все те для тебе дам я, козаче,

Тії палати й віночок,

Всії зберу подруг, будем для тебе Легкий водити таночок.

Любий козаче, йди ж ти до мене! Я твоя першая мила,

Зраду забуду, любити буду Тебе, як перше любила!»

Козак слуха тую пісню,

Слуха, умліває,—

А русалонька до нього Руки простягає.

Біжить милий до русалки,

Та й не добігає,

Бо із річки — русалочок Юрба випливає;

Обступили козаченька,

В гаю залунало,—

Наче крик, неначе регіт,— Далі тихо стало...

Тихо, тихо з неба світить Промінь місяченька, Сидить тая русалонька Біля козаченька.

Похолонув козаченько,

Не чує, не баче,

Як над ним його кохана Вбивається, плаче:

«Чи се ж тії карі очі,

Що я цілувала,

Чи Се Ж ТеЄ 6ІЛЄ ЛИЧКО;

Що я милувала?

Ой чи се ж той козаченько,

Що я виглядала?

Вже ж не гляне він на мене,— Дарма виглядати!

Вже ж моєму миленькому Світу не видати!

Не озветься до своєї Любої дівчини —

Він німий лежить, холодний З моєї причини.

Ой забула б я, мій милий, І горе, і зраду,

Лиш устав би ти до мене, Дав мені пораду!

Нещаслива годинонько, Що ж я наробила?

Ой нащо ж я свою долю Та й занапастила!»

І знов тихо, з неба світить Промінь місяченька.

Ломить руки русалонька Біля козаченька.

[Волинь, с. Колодяжне.

1885 p., 6 грудня]

CAMGOH ¹

(На біблейську тему)

ї

Кому сѳ так квітками, та вінками,

Та віттям гордеє чоло вінчають?

Кого то співами веселими й танками Ізраїльські дівчата зустрічають?

То йде Самсон, веде потужні лави З кривавого страшного бойовиська;