Читать «Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах. Том 02» онлайн - страница 2

За сльозами ледве може Вимовлять слова:

«Барвіночку мій хрещатий, Зелений, дрібний,

Ой, я ж тебе викохала, Хороший, рясний!

Я ж садила, поливала Тебе навесні,

Я ж думала, на віночок Здасизя мені!

Здався тепер, барвіночку,

Не мені, другій,—

Бодай би зсох, бодай зов’яв, Барвіночку мій!..»

Тож нарвала барвіночку, Віночок звила, Походила по садочку,

Над річку пішла.

Подивилась у водицю На личко своє,

Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє!

Вродо моя хорошая,

Нащо ти цвітеш?

Без доленьки на сім світі Марне пропадеш!

Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама...

І кохання зневажене, Дружини нема!

Забув мене мій миленький, Іншу полюбив,

І навіки мою долю Та й занапастив!

То ж він завтра із другою Піде під вінець...

А я собі під водою

Знайду вже кінець!»

Промовила теє слово,

Стала на горбок...

Нема, нема дівчиноньки, Лиш плавле вінок.

IV

Вже ж минуло з того часу Аж три довгі роки,

Як втопилась дівчинонька У річці глибокій.

Гуля всюди тая слава,

Та вже перестала,

А дівчина під водою Русалкою стала.

Та не має русалонька І там супокою:

Не втопила свого лиха Навіть під водою!

Чи таночок з русалками При місяцю водить,

То все їй той козаченько З мислоньків не сходить.

Або сяде, чеше коси У темному гаю,

Її ж думка круг хатини Милого витає.

Всі русалки, мов рибоньки, Веселії грають,

А у неї завжди хмари Чоло укривають.

Тільки ж то їй і розваги,

Як молодик зійде,— Проти хати миленького На бережок вийде;

Вийде, ходить по бережку, Тихенько співає,

Чи не вийде милий з хати,— Усе виглядає.

А як зайде місяченько, Почина світати,—

Тихо пливе русалонька В підводні палати.

V

Як навесні починав Крига розтавати, Збираються русалоньки До моря гуляти.

Пливе з ними і дівчина Гуляги до моря,—

У чужий край, у далекий, Тікати од горя...

Не втече пак! ніщо її Вже не розважає, Навіть і там, в чудовому Південному краю.

Її сестри на дні моря По пісочку ходять Шукать перлів та коралів,

І таночки водять.

Веселії, безжурнії Ті легкі таночки!

То граються із рибками,

То роблять віночки;

Вона ж сидить геть окроме, До їх не вступає,

Та безкраї свої думки Думає, гадає.

Дожидає, коли з того Хорошого краю Повернуться русалоньки До рідного гаю.

Діждалася, вертаються Русалки додому В темну нічку, серед бурі, Блискавиці й грому.

Та й у серці в русалоньки Спокою немає,—

І грім отой немов її Трохи розважає.

Вернулася, а тим часом Вже й літо настало,

А там жнива, бо і жито Поспівати стало.

І виходить русалонька В поле виглядати,

Чи не вийде її милий На лан жита жати.

Вийшов милий з дружиною На лан жито жати,

І дитинку під копою Положили спати;

А сами серпи побрали І постать займають,

Та вдвох собі лагідненько, Любо розмовляють.

Русалонька на ту пару Тільки подивилась, Змінилася у личеньку,

За серце схопилась;

Потім знову подивилась, Промовила тихо: «Побрався ти, козаченьку, Та на своє лихо!

Не завжди там буде щастя, Де твоя хатина,— Зостануться сиротами Жінка і дитина!

Будеш знати, козаченьку, Як русалка любить, Скоро ж тебе те кохання З сього світу згубить!»

Те мовляла, одпливала

У свої палати І милого не ходила

Більше виглядати...

VI

Стала слава на все село, Стали поговори,—

Все за того козаченька, Що чорнії брови.