Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 66
Артур Конан Дойл
Месник знову загубив їхні сліди, і ненависть змусила його продовжувати гонитву. Це потребувало грошей, і він почав працювати, зберігаючи кожен долар для майбутньої подорожі. Зібравши врешті-решт досить грошей, щоб не вмерти з голоду, він виїхав до Європи й теж став мандрувати з міста до міста, не гребуючи ніякою роботою і пильнуючи своїх ворогів, але наздогнати втікачів не зміг. Коли він дістався Петербурга, вони переїхали до Парижа; він вирушив за ними туди й дізнався, що вони тільки-но перебралися до Копенгагена. До столиці Данії він теж запізнився — кілька днів тому вони помандрували до Лондона; там він нарешті наздогнав їх. Про те, що там сталося, краще за все дізнатися з власних свідчень старого мисливця, записаних у щоденнику доктора Ватсона, якому ми й так уже багато чим завдячуємо.
6. Продовження спогадів доктора Джона Ватсона
Шалений опір нашого супротивника аж ніяк не означав, що він палає до нас ненавистю; зрозумівши, що пручатися марно, він раптом усміхнувсь і висловив надію, що нікого не забив під час цієї сутички.
— Ви, напевно, повезете мене до дільниці, — звернувся він до Шерлока Холмса. — Онде внизу стоїть мій кеб. Якщо ви розв’яжете мені ноги, я піду сам. Нести мене буде вже не так легко, як колись.
Ґреґсон із Лестрейдом позирнули один на одного, вважаючи цю пропозицію за надто сміливу, але Холмс, повіривши затриманому на слово, одразу розв’язав мотузок, що скручував його ноги. Той підвівсь і пройшовся кімнатою, щоб розім’яти ноги. Пам’ятаю, як я поглянув на нього й подумав, що людину такої дужої статури зустрінеш нечасто; рішучий і бадьорий вираз на темному, засмаглому обличчі надавав його зовнішнім рисам ще більшої сили.
— Якщо місце начальника поліції зараз вільне, то на нього краще за вас нікого не знайти, — мовив він, дивлячись на мого приятеля з неприхованим здивуванням. — Просто диво, як ви мене вислідили.
— Вам теж варто було б поїхати зі мною, — звернувся Холмс до детективів.
— Я повезу вас, — запропонував Лестрейд.
— Добре, а Ґреґсон сяде з нами в кеб. І ви теж, докторе, — адже ви цікавитесь цією справою, тож їдьмо разом.
Я охоче погодивсь, і ми всі вийшли надвір. Наш затриманий і не думав тікати; він спокійно сів у свій кеб, а ми посідали за ним. Умостившись на козлах, Лестрейд хльоснув коня і швидко довіз нас до поліційної дільниці. Нас провели до невеличкої кімнати, де поліційний інспектор, блідий та млявий, що байдуже, мов машина, виконував свої обов’язки, записав імена заарештованого та вбитих.