Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 229

— От не скажу, й квит.

— Не скажете, то й не треба. Чого ви гарячкуєте через такі дурниці?

— Гарячкую? Ви б іще не так гарячкували, якби вам докучали, як оце мені! Я плачу добрі гроші за добрий крам, та й по всьому. Так ні-бо: «Де гуси?», «В кого ви купили гусей?», «Кому ви продали гусей?» Світ клином зійшовся на тих гусях, чи що, — такий галас через них зчинили!

— Мене не обходять ті, хто докучає вам із цими запитаннями, — мовив Холмс. — Не хочете казати, то й не треба. Але я розуміюся на птиці й навіть побивсь об заклад на п’ять фунтів, що гусак, якого я їв, годований у селі.

— От і пропали ваші п’ять фунтів: гусак міський! — вигукнув крамар.

— Не може бути! Нізащо не повірив би.

— Чи не гадаєте ви, що знаєтесь на птиці краще за мене, коли я торгую нею трохи не з пелюшок? Кажу вам, що вся птиця, продана в «Альфу», відгодована у місті.

— Ви ніколи не мене в цьому переконаєте.

— Тоді хочете побитися об заклад?

— Це означало б просто забрати у вас гроші, бо я впевнений, що маю слушність. Але в мене тут є з собою соверен, і я готовий закласти його, щоб провчити вас за впертість.

Крамар зловтішно посміхнувся.

— Принеси-но мені книги, Білле, — сказав він.

Хлопець приніс дві книги: одну малу, тоненьку, а іншу велику, засмальцьовану, й поклав обидві на прилавок під лампою.

— Ну, містере Самовпевнений, — мовив крамар, — я думав, що продав сьогодні всіх гусей, однак наостанку до моєї крамниці заблукав ще один гусачок. Бачите оцю книгу?

— Ну то й що?

— Це реєстр усіх тих, у кого я купую. Бачите? Отут, на цій сторінці, — мої сільські постачальники, а цифри після їхніх імен — сторінки у великій книзі, де я веду їхні рахунки. А тепер — бачите оцю сторінку, списану червоним чорнилом? Це мої міські постачальники. Подивіться на третє прізвище й прочитайте його вголос.

— «Місіс Окшот, Брикстон-Роуд, 117 — сторінка 249», — прочитав Холмс.

— Добре. А тепер розгорніть велику книгу.

Холмс відшукав зазначену сторінку.

— Ось воно. «Місіс Окшот, Брикстон-Роуд, 117 — постачальник яєць та дичини».

— Так, а про що говорить останній запис?

— «22 грудня. Двадцять чотири гуски по сім шилінгів шість пенсів».

— Так, добре. А ще нижче?

— «Продано містеру Віндіґейту, «Альфа», по дванадцять шилінгів».

— То що ви тепер скажете?

Шерлок Холмс, здавалося, засмутився вкрай. Вийнявши соверен з кишені, він кинув його на прилавок, повернувсь і похмуро вийшов. Але, пройшовши кілька ярдів, він зупинився під ліхтарем і засміявся своїм веселим, тихим, лише йому притаманним сміхом.

— Коли я бачу чоловіка з такими бакенбардами й такою червоною хустиною в кишені, я зможу витягти з нього все, що завгодно, запропонувавши побитися об заклад, — мовив він. — Я певен, що й за сотню фунтів я не одержав би таких докладних відомостей, які дістав, заклавши одного соверена. Гаразд, Ватсоне, я гадаю, що наші пошуки вже закінчуються, і єдине, що нам слід вирішити, — підемо ми до цієї місіс Окшот одразу ж чи зачекаємо до ранку. Зі слів того чолов’яги мені зрозуміло, що нашою справою цікавиться ще хтось, крім мене...