Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 228
Артур Конан Дойл
Він уклонився нам обом з кумедною врочистістю й пішов.
— З Генрі Бейкером закінчено, — мовив Холмс, зачинивши за ним двері. — Цілком зрозуміло, що він про цю справу нічого не знає. Ви голодні, Ватсоне?
— Не дуже.
— Тоді пропоную перетворити обід на вечерю й негайно вирушити свіжими слідами цієї загадки.
— Я готовий.
Був морозний вечір, і нам довелося надягти пальта й закутати собі шиї шарфами. На безхмарному небі холодно сяяли зорі, й пара від дихання перехожих нагадувала димок від численних пістолетних пострілів. Наші кроки гучно й чітко відлунювали вулицями. Проминувши Вімпол-стріт і Гарлі-стріт, ми пройшли через Віґмор-стріт на Оксфорд-стріт і за чверть години були в Блумсбері, біля корчми «Альфа» — невеликої пивнички на розі однієї з вулиць, що вели до Голборна. Холмс відчинив двері корчми й замовив два кухлі пива рум’янощокому хазяїнові в білому фартусі.
— Пиво у вас, напевно, чудове, якщо воно не гірше за ваших гусей, — мовив він.
— Моїх гусей? — хазяїн удав здивування.
— Так. Півтори години тому я мав розмову з містером Генрі Бейкером, членом вашого «Гусячого клубу».
— А, так, так. Але бачте, сер, ці гуси не мої.
— Справді? Чиї ж вони?
— Я, бачте, купив дві дюжини гусей у Ковент-Ґардені.
— Невже? Я знаю декого з тамтешніх крамарів. У кого ж саме?
— Його звуть Брекінрідж.
— Ні, цього я не знаю. Тож за ваше здоров’я, господарю, й за добробут вашого дому. На добраніч!
— А тепер — до містера Брекінріджа, — сказав Холмс, застібаючи пальто, коли ми вийшли надвір, на мороз. — Пам’ятайте, Ватсоне, що на одному кінці нашого ланцюжка лише така мирна річ, як гусак, але на другому — людина, якій загрожує не менш ніж сім років тюрми, якщо ми не доведемо її невинність. Утім, можливо, що наші розшуки покажуть, що винна саме вона, але будь-що ми тримаємо в своїх руках нитку, яка вислизнула з рук поліції й випадково потрапила до наших. Тож дійдемо до кінця цієї нитки, хоч би й сумного. Тепер — напрям на південь, і кроком руш!
Ми перетнули Голборн, пішли вздовж Ендел-стріт і, поблукавши якимись закутнями, опинилися на Ковент-Ґарденському ринку. На одній з найбільших крамниць висів напис: «Брекінрідж». Її власник, чоловік із кобилячою щелепою та пещеними бакенбардами, допомагав хлопцеві зачиняти вікна.
— Добрий вечір! Оце так мороз! — мовив Холмс.
Крамар кивнув головою і запитливо глянув на мого друга.
— Гусей, як я бачу, розпродано, — вів далі Холмс, показавши на порожній мармуровий прилавок.
— Завтра вранці можете купити хоч п’ять сотень.
— Завтра вони мені ні до чого.
— Добре, кілька ще залишилося в отій крамниці, де горить газовий ріжок.
— Але мені порадили саме вас.
— Хто порадив?
— Господар «Альфи».
— Так, я йому послав дві дюжини.
— Чудові були гуси! Де ви їх дістали?
На мій подив, це запитання розсердило крамаря.
— Послухайте-но, — мовив він, задерши голову і вперши руки в боки, — на що це ви натякаєте? Кажіть прямо!
— Я й кажу прямо. Я хотів би знати, хто продає вам гусей, яких ви постачаєте «Альфі».