Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 19
Артур Конан Дойл
Він так зарозуміло розвінчав моїх улюблених героїв, що я знову почав сердитись. Я підійшов до вікна і став там, стежачи за вуличним натовпом. «Нехай він справді розумний, — говорив я подумки, — але ж хіба можна бути таким самовпевненим?»
— Тепер нема ані злочинів, ані злочинців, — бурчав він далі. — Розум у нашій професії нічого не вартий. Я пречудово знаю, що міг би здобути славу. В світі не було й немає жодної людини, яка віддала б розкриттю злочинів стільки праці й таланту, як я. І що ж? Розкривати нема чого — хіба якесь недолуге шахрайство з такими прозорими причинами, що навіть агенти Скотленд-Ярду все побачать наскрізь.
Мені вже набридли ці вихваляння, тож я вирішив змінити тему розмови.
— Цікаво, чого він там шукає? — спитав я, показавши на дужого, просто вбраного чоловіка, що поволі прямував іншим боком вулиці, приглядаючись до номерів будинків. У руці він ніс великий блакитний конверт, — напевно, то був посильний.
— Хто, оцей відставний сержант флоту? — перепитав Шерлок Холмс.
«Пихатий хвалько! — подумав я. — Адже знає, що мені його не перевірити!»
Тільки-но мені майнула ця думка, як чоловік, за яким ми спостерігали, побачив номер на наших дверях і швидко перебіг через вулицю. Чути було гучний стукіт, унизу залунав густий бас, і зі сходів долинули важкі кроки.
— Містеру Шерлоку Холмсу, — мовив посильний, ступивши до кімнати, й передав листа моєму приятелеві.
Це була чудова нагода вщент розбити його пиху. Адже минуле посильного він визначив наздогад.
— Скажіть-но, друже, — найулесливішим голосом спитав я, — ким ви працюєте?
— Посильним, сер, — похмуро відказав він. — Уніформу віддав полатати.
— А ким були раніше? — питав я далі, дещо зловтішно позираючи на Холмса.
— Сержантом королівської морської піхоти, сер. На відповідь не чекати? Слухаю, сер.
Він клацнув закаблуками, козирнув і пішов.
3. Таємниця Лористон-Ґарденс
Правду кажучи, я був добряче приголомшений тим, як справдилися теорії мого приятеля. Повага моя до його здібностей відразу зросла. І все-таки на думці в мене спливала підозра, що все це було задумано заздалегідь, щоб ошелешити мене, хоча навіщо — я ніяк не міг добрати. Коли я поглянув на нього, він дочитував лист і очі його були неуважні та байдужі, що свідчило про напружену роботу мозку.
— Як ви про це здогадалися? — спитав я.
— Про що? — похмуро відгукнувся він.
— Ну, про те, що це відставний сержант флоту.
— В мене нема часу на дурниці, — одрізав він, але тут-таки з усмішкою додав: — Пробачте мені ці грубощі. Ви перервали мої роздуми, але це, може, навіть на краще. То ви справді не зуміли побачити, що це колишній сержант флоту?
— Ні, звичайно.
— Мені легше було здогадатися, ніж пояснити, як саме я здогадався. Уявіть собі, що вам треба довести, що двічі по два — чотири; важкувато, еге ж, хоча ви твердо це знаєте. Навіть по той бік вулиці я помітив на його руці витатуйований синій якір. Тут уже пахне морем. Постава в нього вояцька, і він носить вояцькі бакенбарди. Отже, моряк військового флоту. Поводиться він поважно, — напевно, звик командувати. Вам слід було б помітити, як високо він тримає голову, як вимахує ціпком. А зовні це статечний чоловік середнього віку — оце всі прикмети, з яких я дізнався, що він був сержантом.