Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 8
Олесь Бердник
— Десь повіявся вже, — сердито забурчала баба. — Тільки що був тут…
Повернувшись до лісу, вона склала долоні рупором і гучно крикнула.
— Васю! Ва-а-асю!
Між деревами прокотилася луна. За хатою загавкав собака. Потім на паркані з’явився хлопець — високий, жилавий, з смішним попелястим вихром на голові і зухвалими синіми очима. Він стрибнув прямо в папороть, що буйно розрослася попід парканом, і підбіг до баби.
— Та що мені з тобою робити? — забідкалася вона. — Чи тобі воріт нема, що ти стрибаєш, як той кіт, через паркан?
— Так цікавіше, бабо! — засміявся Вася і здивовано запитав: — А це хто — Сеня?..
— Сеня! — солідно озвався той, простягаючи руку.
Вася потиснув його руку, потім критично оглянув з голови до ніг товстеньку постать брата.
— А чого ти такий жирний?..
— Не знаю. Мама каже, що в мене серце хворе, — образився Сеня, надувши губи.
Баба посварилася на Васю пальцем.
— Ну-ну! Не обіжай брата! Не встигли познайомитись, а вже скубетесь! Ідіть, снідайте!
Вася миролюбно поплескав Сеню по плечу, прищурив веселе око.
— Не буду! Не дмись!.. Пішли…
Хлопці разом побігли до хати. На столі вони знайшли під рушником білий хліб і два великі кухлі молока. Молоко було густе і запашне.
— Такого в Києві нема, — смачно облизуючись, сказав Сеня.
У вікні показалось обличчя баби.
— Та не смійте бігати на річку і в ліс, розбишаки! — крикнула вона. — А то я з вами панькатись не буду — відразу одправлю назад!
Вася підморгнув братові.
— Якщо її слухати, то й з хати не вийдеш.
Потім, нахилившись до Сениного вуха, прошепотів:
— Ти пригоди любиш?
— Люблю! Я багато книжок читав про пригоди!..
— Та не в книжках, а щоб сам! — пояснив Вася.
— Сам не вмію! Я б хотів, але які в Києві пригоди…
— То ж бо й є! А тут все буде інакше!
Потім погляд Васі знову став критичним.
— Ти фізкультурою займався?
— Ні, — признався Сеня. — Я ж серцем хворий! Мама не дозволяє…
— То який же з тебе мандрівник вийде? — здивувався Вася. — Ось підожди, я тебе на ноги поставлю! Плюнь на серце, краще буде!
— Правда? — зрадів Сеня…
— Чесне слово! А ти рибу ловити вмієш?
— Ні! Ми на базарі купуємо!
— На базарі? — зареготався Вася, — А сам їй ловив? Руками ловив?
— Руками? — Сеня витріщив очі.
— Руками… Без нічого! Не віриш? Я тобі покажу. Хоч зараз, ходім!
— А баба? — злякано озирнувся Сеня.
— Вона не взнає. Та й хіба ми маленькі, щоб сидіти коло хати! Пішли!..
Хлопці вийшли в сіни, визирнули надвір. Баба сиділа на тому ж місці під сосною і в’язала, мугикаючи якусь пісеньку. Треба було проскочити так, щоб вона не помітила.
Раптом Вася здивовано прислухався. З протилежних дверей, які вели в комірчину, почулося цвірінькання птахів. Брови Сені здивовано поповзли догори, великі сірі очі стали ще більшими.
— Горобці! Як вони попали в комору? Треба сказати бабі…
— Цить! — зашипів Вася. — Не треба! А то вона нас не пустить на річку…
Цвірінькання горобців стихло. За дверима щось зашелестіло, ніби пролетів великий птах. Потім поважно каркнула ворона.
— Ворона! — аж присів від несподіванки Вася. — Горобці і ворона разом? Нічого не розумію!
— Може, баба приручає птахів? — запитав Сеня. — Давай поглянемо у віконце. Я бачив — там є вікно вгорі… Знадвору!..