Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 6

— Як то яке діло? — перепитала баба. — А ти хіба не до мене приїхав?

— Я до діда Левка приїхав, — бовкнув Вася.

— Значить, і до мене, — запевнила баба. — Ти що, халамиднику, забув мене? Я ж баба Оришка…

Вася, шморгнувши носом, мусив підійти і поцілувати бабу в зморшкувату щоку, яка пахнула якимись квітами чи травами.

— Ну, пішли, — цокотіла баба. — Дід зайнятий, так я вийшла тебе зустрічати…

Теплохід гучно завив, аж залящало в вухах, і поплив униз. Скоро він зник за поворотом. Баба Оришка схопила Васю за руку і повела по стежці, що гадюкою вилася між високою м’якою травою і кущами щавлю. Вася сердито вирвав руку.

— Сам піду, не маленький…

— Та бачу, — розсердилася баба, — виперло аж до неба! Ну, йди, йди…

Вася захоплено оглядався навколо, повними грудьми вдихав п’янюче повітря. Поміж травами текли струмки різнобарвних квітів, хиталися буйні кущі білої лози. Прямо над головою непорушно висів підорлик; очевидно, він виглядав здобич.

Стежка скоро закінчилась. Вона вивела знову на берег, до води.

— А це що — знову Дніпро? — запитав Вася, дивуючись,

— Не Дніпро, а рукав Дніпра, — пояснила баба. — Старик…

— Який старик?

— Ну, старе річище… Нам ще треба тут переїхати, а на тому боці і буде Синявка,

— А хто ж нас перевезе? — поцікавився Вася.

— Не лізь поперед батька в пекло, — відповіла баба Оришка. — Побачиш сам…

І, набравши повні легені повітря, гучно закричала:

— Пе-е-ре-е-во-о-о-зу!

Вася засміявся.

— Чого тобі смішно, халамиднику? — обернулась баба.

— Ви, бабо, наче пароплав, кричите, — пояснив Вася.

— Я тобі дам пароплав… Не встиг приїхати, а вже всякі коники викидаєш…

На тому березі з кущів вийшла маленька постать, заворушилася біля човнів. Скоро звідти одчалила плоскодонка, попрямувала до них. Через кілька хвилин баба Оришка з Васею вже сиділи в човні. Старий дід з вицвілими очима і ріденькою борідкою без угаву торохтів, правлячи веслом:

— Це ж чий такий хлопчина?

— Та наш онук…

— Трохимів, чи що?

— Еге ж!

— Гулять на літо?

— Начебто гулять… Та тільки не встиг зійти на берег, як уже хуліганити почав, — поскаржилася баба.

Дід-перевізник смішно похитав борідкою, докірливо зацмокав.

— Ай-я-яй! Як же так можна? Старших треба слухати…

Вася, не дослухавши того, що хотів сказати дід, раптом швидко скинув з себе сорочку, штанці і, залишившись в одних трусиках, вискочив на сидіння.

— Куди ти, окаянний? — сплеснула руками баба Оришка.

Та Вася не відповів. Човен якраз підходив до берега, з якого звисали до води густі вузлуваті корчі лози, утворюючи справжній лабіринт. Поміж тим корінням снували тисячі рибок різної породи. Вася підняв руки над головою і шубовснув у воду. Баба Оришка злякано зойкнула.

— Ой, рятуйте, втоне!..

— Ну й халамидник, — похитав головою дід. Він хутко підгрібав до того місця, куди пірнув Вася. Там вода стала каламутною, на поверхню вискакували маленькі бульбашки.

— Люди добрі, втопиться! — зарепетувала баба Оришка. — Подивіться, вже бульби дме!..

Дід розгублено поклав весло, почав скидати штани.

Але ось захитався кущ лози біля самого берега, з-під води з’явилася мокра голова Васі. Він, пирхаючи, виліз на берег.