Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 26

— Ой, як страшно!.. Я так злякалася!..

— Я… теж… — чесно признався Вася. — Але знаєте що? Хоч і страшно, не треба показувати цього! Давайте копати!

— Давай! — згодилася Юлька.

Вася витягнув з-за пояса лопатку, наблизився до кручі і почав копати під стрілою. Ґрунт легко піддавався. Вася запрацював хуткіше. Навіть Сеня осмілів і підійшов ближче, з цікавістю стежачи за ним.

— Є! — раптом крикнув Вася, сяючи радісними оченятами.

— Що? Що є? — заметушилися Сеня і Юлька.

Вася ще колупнув кілька разів і урочисто витягнув з землі велику чорну череп’яну сулію. Шийка її була залита смолою. Дух в усіх захопило від хвилювання.

— Мабуть, це і є скарб! — нарешті озвався Сеня.

— Витягай затичку, — вимагала Юлька.

— А може, передати вченим у Київ, не відкриваючи? — непевно сказав Сеня. — Може, там якась цінність є?

— Ми знайшли, ми й відкриємо, — авторитетно заявив Вася. — Це ж не звичайна знахідка, а чарівна!..

Він відколупав лопаткою смолу і вчепився зубами в корок. Сулія була відкрита. Вася підсунувся до вогнища. В шийці сулії діти побачили сувої паперів жовтого кольору.

— А я думав, скарб, — розчаровано протягнув Сеня. — А тут якісь папери!..

— Багато ти розумієш, — сердито сказав Вася, — Може, вони цінніші, ніж золото!..

Він пальцем обережно витягнув папір, розгорнув.

— Що? Що там? — не втерпіла Юлька, заглядаючи через його плече.

— Читаю, хлопці! — сказав Вася і раптом радісно крикнув: — Скарб!..

— Ну?

— Щоб я не встав! Слухайте! Тут написано: «Хто пройде шлях, указаний на плані, той добереться до печери, в якій схований заповіт…»

— Який заповіт? — здивувалася Юлька.

— Не заважай! — гримнув Вася. — Слухайте далі… заповіт… заповіт… Ага! Ось далі… «Заповіт відкриє тому, хто його знайде, таємницю великих скарбів…»

Вася повернув щасливе обличчя до друзів.

— Бачите? Все-таки ми знайдемо скарби!.. Недарма шукали.

— Читай, читай! — підганяв Сеня. — Що там далі?

— «Йти прямо на схід, до червоної кручі, і ждати, доки зійде сонце. Там стати обличчям до сходу біля дуплястої верби і прочитати другий папір». Чули? — підвів голову Вася. — Оце здорово! Хлопці в школі з заздрощів помруть, як узнають!

— А як ти думаєш — хто сховав цей папір? — прошепотіла Юлька.

— Той, хто запалив огонь! — відповів Вася. — Це якась таємниця…

Вогонь поволі згасав. Він став зовсім маленьким. Пітьма підступила ближче до дітей. Збоку почулося шамотіння, потім в освітлене коло висунулася мордочка їжака. Вона цікаво нюхнула повітря, подивилася малесенькими оченятами на дітей, мов запитуючи, а що, мовляв, ви тут робите?..

Юлька захоплено вигукнула, схопила їжака за голки, і злякано відсмикнула руку. Їжак сердито фукнув, згорнувся клубочком. Сеня блискучими очима подивився на звірятко.

— А я знаю, як можна приготувати їжака, — раптом сказав він.

— Що значить — приготувати? — здивовано запитав Вася.

— Ну, щоб з’їсти, — пояснив Сеня. — Обкачати глиною, потім обкласти гілками, запалити і ждати, доки глина не перетвориться в цеглу. Тоді розбити глину, здерти шкуру з їжака разом з голками і…