Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 19

Вася заглянув у вікно. Юлька сиділа на канапі і з заклопотаним виглядом закутувала великого рябого кота в якісь ганчірки. Він виривався, жалібно нявчав, протестуючи проти насильства. Але Юлька не звертала на те уваги.

Вася постукав у шибку. Юлька злякано підвела голову, випустила кота, який, настовбурчивши хвіст, метнувся під піч.

Дівчина кинулася до вікна, відчинила його.

— Ну що? — радісно зашепотіла вона.

— Сьогодні вночі, коли всі поснуть, — оглядаючись, сказав Вася, — об одинадцятій годині ми будемо чекати тебе біля трьох сосен… Зумієш?

— За скарбами? — Очі Юльки загорілися вогниками хвилювання.

— Ну да, — підтвердив Вася.

— Зумію, Васю! — кирпатий ніс Юльки аж почервонів від радості.

— Не підведеш?

— Ні! Краще вмру! Чесне піонерське!

— Гляди ж!

Вася відбіг від хати, шаснув у бур’ян і за мить був уже за тином.

— Ну як? — запитав Сеня. — Бачив її?..

— Порядок! Бачив! — солідно відповів Вася.

Не пройшло й півгодини, як хлопці знову з’явилися в сторожці. Баба Оришка була дуже здивована.

— Чого ж це ви так скоро? — розвела вона руками. — і навіть не покупалися…

— А ми боялися, що ви, бабо, будете турбуватися, — смиренно сказав Вася, опустивши очі додолу. Сеня одвернувся, щоб не чмихнути від сміху.

— Ой ви ж золоті мої соколики! — ніжно забасила баба Оришка. — Сідайте ж до столу, я вас вареннячком почастую. Ну, не сердьтеся на мене, що я часто бурчу, я не буду вам докучати! Біжіть, гуляйте собі!..

Хлопці, переморгуючись, відмовились.

— Ми з вами побудемо, — медовим голосом сказав Сеня. Баба зовсім розтопилася від радості. А хлопцям тільки цього й треба було…

Настала ніч.

До одинадцятої години хлопці навіть очей не зімкнули. Баба захропла на печі, дід ще не приходив. Вася підкрався і старанно прислухався, чи справді баба Оришка спить чи прикидається. Впевнившись, що спить, вій дав знак Сені і, відкривши вікно, поліз надвір.

Хмари вкрили все небо. Дерев не було видно. Дуби тривожно скрипіли під поривами сильного вітру, злякано лопотіли десь осики.

Сеня притиснувся до Васі.

— Страшно, — прошепотів він.

— Мовчи, боягуз, — стусонув його під бік Вася. — Треба поспішати. Нас уже, мабуть, чекає Юлька.

Тихо прокралися подвір’ям. Герой висунув морду з будки, але не гавкав. Очі хлопців поступово призвичаїлись до пітьми, стали розрізняти навколишні предмети. Вася зупинився на узліссі, присів, подивився навколо.

— Побігли до трьох сосен…

Три сосни росли метрів за чотириста від сторожки над глибоким бурчаком, виритим дощовою водою. Біля них хлопці зупинилися,

— А де ж Юлька? — позіхнувши, запитав Сеня. — Навряд чи вона прийде в таку ніч!..

— А ти не розписуйся за інших, — почувся задерикуватий голос десь знизу.

— О, Юлька! — здивовано гукнув Вася. Де ти?..

— В ямі. Вже півгодини чекаю вас!

Темна постать дівчинки виринула наче з-під землі. Вася схопив її за руку і скомандував:

— Пора! Пустимо квіточку, знайдемо місце, де заховані скарби, доки наші не кинулись шукати нас… Баба говорила, що колись давно козаки тут закопали золото…

Друзі слідом за Васею ввійшли в хащі папороті, під густий листяний покров могутніх дубів. Тут Вася зупинився і витягнув з пазухи коробочку.