Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 17

Темні кущі папоротей ледве колихались. Вони досить чітко вирізнялись серед заростей глоду і шипшини, але скільки друзі не напружували зір, вглядаючись у нічний морок, вони не бачили ніякої квітки. Так пройшло майже півгодини. Стало прохолодно.

— Я ж казав, що нема ніякої квітки, — не стерпів, нарешті, Сеня, поцокуючи зубами від і холоду.

— То й нічого було йти, — одрізав Вася.

— Стійте, хлопці, — схопилася Юлька. — Он і щось блищить…

— Де? — зірвався на ноги Вася. — Де?

— А он — лівіше — бачиш?

Справді, біля підніжжя велетенського дуба, під кущем гіллястої папороті, серед повної тьми з’явився рожевий вогник. Він то затухав, то знову розгорався, переливався казковим холодним полум’ям.

Діти затамували подих, перезирнулися.

— Бачиш? — запитав Вася, смикаючи Сеню за руку.

— Бачу, — ледве чутно відповів той.

— А ти не вірив! Біжимо…

Всі троє зірвалися з місця і побігли до дуба, де горів вогник чарівної квітки. Але раптом квіточка зрушила з місця і попливла в повітрі.

— Що це? — злякано зупинилася Юлька.

— Так воно й мусить бути, — заспокоїв Вася. — Ти ж чула, як бабуся говорила? Квіточка показує, де закопані скарби… Я знаю заклинання! Слухайте… Вона зараз прилетить до мене…

— Ну? — здивувався Сеня. Від його сумнівів не залишилося й сліду.

— Правду кажу, — запевнив Вася. Він став у позу, простягнув руку до вогника, який кружляв над кущами шипшини, і замогильним голосом промовив:

Квітко, стій і не лети!

Все навколо освіти

Під землею і водою…

Зупинися наді мною…

Рожевий вогник безшумно пролетів над головами дітей і став описувати кола вгорі. Юля сплеснула в долоні,

— Дивись! Заклинання допомогло!..

Вогняна квіточка опустилася нижче. Вася подав коробочку Юльці.

— Тримай відкритою. Тихо!..

Ось вогник уже зовсім близько. Чути легеньке дзижчання, ніби від великої мухи. Вася націлився і схопив квіточку обома долонями. В наступну мить вогник попав до коробочки, яку Юлька блискавично закрила,

Друзі радісно перезирнулись. Квіточка, чарівна квіточка в їх руках! Тепер вони можуть здобути незліченні скарби!..

— От якби вона помагала вчити уроки, — мрійно прошепотів Сеня,

— Диви, чого захотів, чмихнула Юлька. — Ну давай, Васю, випускай та підемо за нею…

— Зараз! — радісно відповів Вася.

Та раптом недалеко від них зашелестіли кущі, почувся гавкіт собаки. Блиснув промінь ліхтарика і освітив розгублених дітей.

— А! Ось де вони! — пролунав торжествуючий голос баби Оришки, і її товста смішна постать з’явилася з-за кущів. — Від мого Героя ніхто не сховається!..

Герой нюхнув ноги трьом мандрівникам і, запитливо дивлячись на бабу, зупинився, теліпаючи хвостом.

— Що ви тут робите? — гримнула баба. — Чого в лісі шляєтесь? Діду! Ану подивися на цих гостей! Не пройшло ще й двох днів, а вони мені і вже всі печінки перевернули.

З-за широкої спини баби виступив дід Левко. Його кругле обличчя в рамці білої бороди і вусів, і на превеликий подив, посміхалось, очі під стріхами брів іронічно примружувались.