Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 12

— І то правда! — весело гукнула Юлька.

Перевернувши човен прямо на глейку, мокрі до нитки діти чкурнули через калюжі і кущі лози до лісової сторожки.

ЛЕГЕНДА ПРО КВІТКУ

Гроза швидко закінчилась. Чорна хмара поволі зникала за лісом на сході. На небі заграла райдуга, переливаючись чудесними барвами. Обмиті дощем дерева і трава ніби помолоділи, принишклі квіти знову весело підняли до сонця свої різнобарвні голівки…

Баба Оришка, яка вже півгодини лаяла дітей, посадила їх перед собою біля сосни, розвісивши поряд на мотузці мокру одежу. Діти винувато мовчали.

— Це все ти! — не вгамовувалась баба. — Наче тебе хто на шило посадив! І чого тобі вдома не сидиться? Ви що ж, хотіли втопитися чи лихої години дістати?.. Ось підожди, Васю, розкажу про все батьку, він тобі дасть прочуханки…

Вася про себе усміхнувся. Батько його ніколи пальцем не торкнув.

— А ти де взялася? — крикнула баба на Юльку. — Де тебе не посій, там ти і вродиш! Тільки й знаєш з хлопцями битися та шибки трощити! Все село на тебе скаржиться!

Але, нарешті, баба Оришка видихалася. Вона вже не лаялась, а мирно розповідала, як хороше буває, коли діти слухняні, та що трапляється, коли діти не слухаються, і ще багато такого, що було не дуже цікавим.

Спочатку всі троє, щоб не сердити баби, уважно слухали її нотації, шанобливо дивлячись на зморшкувате обличчя. Але скоро їм це надокучило. Юлька позіхнула. Вася почав рахувати сучки на сосні, щоб визначити, скільки їй років, як вони робили в школі, а Сеня зацікавився мурашками, що метушливо бігали навколо великого здохлого жука…

— Ба-а! — нарешті жалібно протягнув Вася.

— Що тобі? — сердито запитала баба, піднімаючи окуляри над бровами.

— Розкажіть краще казку або бувальщину…

— Ти що ж — і слухати мене не хочеш? — образилась баба Оришка.

— Та ні! Ми слухаємо! — виправдувався Вася, — Але ви так цікаво розповідаєте… Я пам’ятаю… Ще тоді, як я маленький був…

— Гм, — задоволено пробурмотіла баба. — Бач, шибеник, як під’їхав… А ти справді пам’ятаєш?

— Чесне піонерське!

— Ну, тоді розповім…

Діти зацікавлено насторожилися.

— Що ж вам розповісти — страшне чи смішне?..

— Страшне! — хором відповіли всі троє.

— Хай буде страшне!..

Баба відкрила рот з двома пеньками замість зубів, зморщила ніс і смачно чхнула. Потім встала, подивилась на сонце і знову чхнула. Діти засміялися.

— Будьте здорові, бабусю!..

— Спасибі! Як не подивлюсь на сонце, то й не чхну як слід, — відповіла вона. — Ну, так слухайте… Жив на світі в одному селі молодий козак Петро. І дуже він любив дівчину — дочку хазяїна, у якого батракував. Дівчина теж любила його. Вони хотіли одружитися, але батько дівчини і слухати не бажав, щоб віддати її за бідного Петра. «Як будеш мати мішок червінців, тоді оддам дочку за тебе», сказав він. А де бідному хлопцеві взяти таке багатство?..

— А я знаю! — вигукнув Сеня, перебиваючи бабу. — Я читав!..

— Що ти читав? — розізлився Вася.

— У Гоголя є таке оповідання — «Ніч на Івана Купала»…

— Правильно — діло було на Івана Купала. Не знаю, як там у Гоголя, а чула я таке, коли була ще дівкою… — відповіла баба. — Ну, так, може, й не розповідати, раз ви такі розумні?