Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 11

— Вася! А його — Сеня…

— А я — Юлька!

— А з ким ти дружиш?

— Ні з ким! Мене всі бояться — і бойкотують!

— Як бойкотують? За що?..

— Що я погано вчусь і, кажуть, хуліганю на уроках!.. Так вони мене пробирали на піонерській дружині і вирішили бойкотувати все літо. Ніхто зі мною не хоче гуляти! Поки не перевиховаюсь!..

— Ну, ми тебе не будемо бойкотувати, — дружньо сказав Вася. — Правда, Сеню?

— Еге, — непевно відповів той.

— А чим ви хотіли ловити рибу? — запитала Юлька. — У вас же нічого нема…

— Руками, — пояснив Вася. — В кущах! Ось покажу зараз!..

— А не брешеш? — з сумнівом озвалася дівчинка.

— Правда! Ось побачите!..

Вася почав уже роздягатися, але Сеня схопив його за руку, тривожно показуючи в бік дніпровських круч.

— Подивися, гроза надходить! Змокнемо…

Справді, з заходу на небо напливала синьо-чорна хмара. Повіяло прохолодою, десь загриміло. По річці побігли дрібненькі брижі, ніжно зашелестіла яскраво-зелена травка на лузі. Низько над водою блискавично пролетіли білосніжні мартини, пронизливо скрикуючи.

Вася знизав плечима, сердито поглянув на Сеню.

— А ти що — боїшся дощу? Не глиняні, не розкиснемо!

Але тут втрутилася Юлька. Вона примирливо взяла Васю за руку.

— Знаєш що? Покажеш іншим разом, як ловить руками, а тепер справді треба назад! Батько чекає мене, він у нас строгий. Я ж пішла, щоб примкнути човна.

— Ну, добре, — неохоче згодився Вася, натягаючи знову сорочку.

Тепер в носі посідали Вася і Сеня, а Юлька вмостилася на кормі. Човен глибоко занурився у воду.

— Тільки не ворушіться, — наказала Юлька, відгрібаючи від берега. Човен повільно рушив, похитуючись на хвилях. Грім загуркотів ближче. Сонце сховалось за хмари. Несподівано налетів сильний порив вітру. Навкруги потемніло. Човен завертівся посеред течії. Сеня, схопившись тремтячими руками за борти човна, розгублено оглядався навколо. Над головою сліпуче спалахнула блискавиця. Оглушливо гримнуло, ніби хтось в небі розідрав навпіл велетенську ковдру. Сеня злякано закричав і відсахнувся.

— Не ворушись! Не ворушись, бо перекинемось! — продзвенів серед шуму грози голосок Юльки.

Та було пізно. Через борт від різкого поштовху линула вода, човен перекинувся, і всі троє шубовснули в річку. Сеня відразу ж ковтнув води і, ляпаючи руками, шалено заверещав.

— Ой, рятуйте! Тону!

— Цить, опудало! — визвірився Вася, підхоплюючи його під живіт. — Юлька, держи човен!

Човен, який перевернувся догори дном, не тонув. Юлька, тримаючись руками за корму, спрямувала його носом до хлопців.

— Хапайся руками за човен, — крикнув Вася. — Глевтяк ти, а не хлопець! В Києві живеш, а не вмієш плавати!

Сеня, не відповідаючи на образу, схопився за борт. Вася і Юлька штовхали човен до берега. Скоро всі троє вибралися на глейок — кручу з липкої глини. Човен знесло метрів за триста від того місця, де хлопці взяли його. З чорної хмари линув густий дощ. Все навколо закрилося туманною завісою.

— Човен потім відженемо назад! — крикнула Юлька. — Біжіть додому!..

— І ти з нами! — відповів Вася. — Батько все одно буде тебе лаяти! Висушимось, а потім підеш!..