Читать «Знахідка у бібліотеці» онлайн - страница 7

— Минулої неділі в газеті друкували чарівний дитячий знімок чевіотського вбивці, — докинула міс Марші.

— Невже ви гадаєте, Джейн, що він?..

— Ні, ні, люба. Я мала на увазі зовсім не те. Такий висновок був би надто поспішний. Просто я намагаюся збагнути, як тут опинилася та молода жінка. Це так не схоже на Сент-Мері-Мід… Та й потім, мені здається, що єдине пояснення — саме Безіл Блейк. Адже він влаштовує вечірки. До нього приїздять із Лондона, з кіностудій… Пригадуєте, що було в липні? Крики, співи, страшний галас, кругом п’яні, на ранок усе догори дном, бите скло, — так мені розповідала стара місіс Беррі, — а у ванній спала зовсім гола. молода дівчина!

— То все, певне, кіношники, — поблажливо промовила місіс Бентрі.

— Цілком можливо. А потім, — сподіваюся, ви про це чули, — він привіз сюди молоду жінку — яскраву блондинку.

— Невже це вона?! — вигукнула місіс Бентрі.

— Та ні, я просто міркую. Звичайно, я ні разу не бачила її зблизька — тільки коли вона виходила з машини або сідала в неї… Та ще якось угледіла її в садку біля котеджу у шортах і в ліфчику. А от в обличчя не бачила. Але всі ці дівчата — з їхньою косметикою, зачісками й нігтями — такі однакові…

— Так. Може бути. Це ідея, Джейн.

Саме цю ідею обговорювали й полковник Мелчетт із полковником Бентрі. Начальник поліції, оглянувши труп і простеживши, як його підлеглі взялися за звичайну свою роботу, перейшов із господарем до кабінету в протилежному крилі будинку. Полковник Мелчетт на вигляд був запальний і мав звичку посмикувати коротенькі свої руді вуса. Отож тепер він саме це й робив, раз у раз скоса поглядаючи на співбесідника, аж поки, зрештою, не витримав:

— Послухайте, Бентрі, зніміть мені з душі камінь. Ви справді не знаєте, хто ця жінка?

Господар одразу гаряче заперечив, але начальник поліції урвав його.

— Так, так, друже, але подивіться на справу ось із якого боку: вам довелося б з біса сутужно… Сімейний чоловік — любить дружину й таке інше. Але тільки між нами: якщо ви були зв’язані з дівчиною, то краще признатися відразу. Бажання приховати це цілком природне, я б і сам так діяв: Але марні надії. Йдеться про вбивство. Факти випливуть на поверхню. Чорт забирай, я зовсім не хочу сказати, нібито ви її задушили. Ви на таке не здатні, я знаю! Але ж дівчина прийшла у ваш дім! Хай так: вона вдерлася сюди й чекала вас, а якийсь тип вислідив її і задушив. Цілком можливо. Ви розумієте, до чого я веду?

— Я. зроду не бачив цієї дівчини! Не такий я чоловік!

— Тоді все гаразд. Ви ж бачите, я вас не звинувачую. Ви людина світська. І коли вже так заявляєте, то питання ставиться інакше: що вона тут робила? Дівчина не тутешня, факт.

— Це якийсь кошмарний сон! — вигукнув розгніваний господар.

— Питання, друже, полягає ось у чому: що вона робила у вашій бібліотеці?

— Звідки мені знати? Я її сюди не запрошував!

— Так, звичайно, але дівчина прийшла саме сюди. Схоже, вона хотіла зустрітися з вами. Ви не одержували якихось дивних листів або чогось такого?

— Нічого я не одержував.

— А що ви робили вчора ввечері? — делікатно поцікавився полковник Мелчетт.