Читать «Знахідка у бібліотеці» онлайн

––––––––––––—

Місіс Бентрі снилося, ніби на виставці квітів її горошок посів перше місце. Вікарій, у сутані й стихарі, вручав у церкві нагороди. Повз вікарія пройшла в купальнику його дружина. Але так уже ведеться у снах, що це не викликало в парафіян ніякого осуду, хоч наяву було б зовсім навпаки. Місіс Бентрі; розкошувала в своєму сні. ft завжди тішили такі передранкові видіння. Та от біда — їх щораз уривав вранішній чай.

Десь у глибині свідомості місіс Бентрі відбивалися хатні звуки цієї пори. Ось по карнизі забряжчали кільця — то одна покоївка відслонила на сходах штору; ось почувся віник і совок — то друга заходилася підмітати в передпокої; десь далеко на вхідних дверях важко відсунувся засув. Починався новий день.

Внизу, у вітальні, хтось відчиняв важкі дерев’яні віконниці. Місіс Бентрі це чула й ніби не чула. Ще з півгодини долинатимуть звичайні хатні звуки — обережні, притлумлені, не дратівливі, бо добре знайомі. їх завершать швидкі, впевнені кроки в коридорі; зашелестить сукня з вибивного ситцю, ніжно дзеленькне чайний прибор на таці, коли й’ поставлять на столик за дверима, потім почується легенький стукіт у двері й увійде Мері, щоб розсунути штори. Уві сні місіс Бентрі насупилася. Крізь дрімоту промкнулося щось незвичайне для цієї пори й насторожило її. Кроки. Поквапні кроки в коридорі. Але чому так рано? її вухо мимоволі чекало, коли дзеленькне порцеляна… І не дочекалось. Натомість у двері постукали. Машинально, ще не прокинувшись від сну, місіс Бентрі гукнула:

— Увійдіть!

Двері відчинилися. Зараз забряжчать кільця на карнизах… Але кільця не забряжчали. Із зеленої кімнатної сутіні долинув голос Мері, здушений, істеричний:

— Мадам! О мадам! Там, у бібліотеці… труп! І дівчина, нестямно заридавши, кинулася з кімнати. Місіс. Бентрі сіла в ліжку. Або в її сні стався якийсь дивний поворот, подумала вона, або…

— Не може бути, — вголос промовила місіс Бентрі; — Це мені приверзлося.

І все ж таки вона дедалі дужче переконувалася, що це не сон, і Мері, її старша, найвихованіша покоївка, таки вигукнула оті неймовірні слова.

Місіс Бентрі ще якусь хвилину розмірковувала, а тоді почала ліктем будити чоловіка:

— Артуре! Артуре, прокинься! Полковник Бентрі щось буркнув і перевернувся на другий бік.

— Прокинься, Артуре! Ти чув, що вона сказала?

— А чого ж! — непевно кинув полковник. — Я цілком згоден з тобою, Доллі. — І вмить знов заснув. Місіс Бентрі заходилася термосити його.

— Та послухай же, що сказала Мері: у бібліотеці труп!

— Е-е, як?

— У бібліотеці труп!

— Хто сказав?

— Мері.

Полковник Бентрі нарешті прочумався.

— Дурншц, стара! Тобі приснилось.

— Та ні ж бо! Спершу я й сама так подумала. Але вона справді заходила і сказала, що в бібліотеці труп!

— Заходила Мері й сказала, що в бібліотеці труп?

— Так.

— Та не може бути! — здивувався полковник Бентрі.

— Авжеж. Звичайно, не може бути, — непевно промовила місіс Бентрі й, опанувавши себе, додала: — А чого ж Мері сказала, що він там є?

— Не могла вона такого сказати.

— Сказала!

— То ти, мабуть, усе вигадала!

— Нічого я не вигадувала.