Читать «Сонячний промінь» онлайн - страница 14

- Я додам ще одно,- почав знову Іван Дмитрович,- а саме те, що така система мала б ще й іншу вагу: вона виховувала б масу в потрібному напрямку, робила б з неї гарну дисципліновану робочу силу.

- Себто,- сказав Марко,- ви хочете виховувати народ так, як виховують воли чи коні?

- Чому ні? - зовсім спокійно відмовив Іван Дмитрович. - Дарвін^[6] довів, що закон для звірят і для людей один. Чому ж нам систему виховання звірів не перенести на темну робочу масу? Вона ж у посуванню наперед цивілізації відограє таку ж ролю, як робоча товарина у нашому господарстві.

- Ні,- озвавсь пан Городинський,- може, твоя система й гарна, але всі ваші системи,- бачили се ми добре за останні часи,- ні до чого не доводять. Волію вже старе кріпацьке право. То так система була! Система слухняності!

- Ах, папа,- ну хто ж тепер може думати про кріпацтво? Се тепер дико! Я кажу, що, зовсім одкинувши ті застарілі форми, можна спорудити таку нову...

- Що вона буде гірша від старої? - перепинив Марко. - Я не розумію тільки одного: як може людина казати про другу людину, що її можка виховувати як коня або вола!

- Я теж цього не розумію! - почувсь зненацька Катеринин голос.- Я згоджуюсь, що мужики не здатні до такого життя, як ми, освічені люди; але все ж вони - люди!.. Чому ж, коли так, не вести їх і на заріз?

- Ah, mon Dieu! Нащо так гаряче? - озвавсь сміючися брат.- Заспокойся, ніхто не буде мужиків різати, а кажуть тільки про те, щоб зробити їх здатними до роботи на освічений клас, що дає всьому порядок.

- Та яке ж право маєте ви се робити? - палко спиталася Катерина і її блискучі очі стали ще блискучіші, а щоки так і зачервонілись.- Мужики також люди!

- Такі ж, як і так звана інтелігенція! - додав Марко.- В цьому я зовсім згоджуюсь з вами, Катерино Дмитрівно, і тільки мені здається, що ви помиляєтесь, вважаючи народ не здатним до культури та просвіти. Я думаю, що простий народ, а надто народ український, так саме здатний до вищої культури, як і панський клас. Що цьому правда, тому багато доводів.

- Яких? - спитавсь Іван Дмитрович.

- Та хоч би те, що народ дав багато талановитих і навіть геніальних людей,- Шевченка, наприклад.

- Я нічого не читала Шевченкового,- відмовила Катерина.- Я тільки чула, що єсть такий хохлацький поет.

- Ви, одначе, українофіл! - скрикнув Голубов.

- Що таке українофіл? - спитaлася Катерина.

- Українофіли,- відказав їй Голубов,- се люди, які хочуть усіх удягти в свити, обути в дьогтем вимазані чоботи і примусити всіх розмовляти по-хохлацькому.

- І на додаток,- доточив Іван Дмитрович,- вони сепаратисти, бо марять про гетьманство, про те, щоб розваляти Росію і з своєї Хохландії зробити мужицьку республіку.

- Ви трошки не так визначили річ,- засміявся Марко. - Українофіли, чи - ліпше сказати,- українці, свідомі свого «я»,- се люди, які розуміють, що українська людність,- або по-вашому хохли,- то зовсім не є просто купа людей, що живуть на такому там місці, а се є одно органічне ціле, нація. Потім вони розуміють, що освіта народних мас може бути тільки на національному грунті, і що національний індивідуум так саме вимагає со6і змоги виявляти своє «я», свій духовний зміст, як і кожний інший. Через те вони й дбають, щоб українські маси освічувались рідною їм мовою, а вкраїнська народність щоб придбала змогу виявляти своє «я». Однією з тих вияв є, наприклад, література. Через те ми дбаємо, щоб викохувалось українське письменство.