Читать «Така далека подорож Чамхаба (на украинском языке)» онлайн - страница 7

- Цiлком, капiтане! - весело вигукнули їв i Фамен ще й виструнчились.

- Дозволяю йти. - Чамхаб окинув теплим поглядом їхнi дужi постатi, перевiрив екiпiровку i, коли вони пiшли до виходу, приглушено сказав: Щасливо.

Iв обернувся й кивнув, Фамен змахнув рукою.

Екран показав, як обережно, нiби нехотя, з корпуса корабля виткнувся пандус i, похитуючись, опустився на чорний, випалений дюзами, грунт. Фамен та їв зiйшли, обернулись обличчям до "Енея", щоб мiг побачити Чамхаб, i на радощах затупали ногами. Момент хвилюючий, що й казати,- ступили на поверхню невiдомої планети!

- Дихати легко! - сказав Фамен у мiкрофон, прикрiплений на грудях. - А як ходити - зараз вiдчуємо.

Роззираючись у всi боки, космонавти пiшли до височенної стiни лiсу, що сягала до самого неба. То один, то другой повiдомляв:

- Грунт мiсцями розпушений, але йти добре.

- Трава шурхотить, хоча вiтру немає.

Чамхаб порадив:

- Визначте сектори спостереження. Будьте уважнi.

- Гаразд, не хвилюйся, - сказав Фамен, який iшов попереду. - Мiй сектор - уперед i лiворуч, а твiй, Iве, - праворуч i назад. Поглядай.

- Згода.

- Я теж дивлюся, - нагадав Чамхаб.

Деякий час йшли мовчки. Вступили в тiнь, яку вiдкидав лiс i яка з кожною хвилиною видовжувалась, - чорний язик низом тягнувся до "Енея", ще освiтленого сонцем.

- Усе нормально.

- Все гаразд.

Знову кiлькахвилинна мовчанка. Тiнь почорнiшала, їхнi сiрi постатi втонули в нiй.

- Я вас не бачу, - гукнув у мiкрофон Чамхаб. - Як ви там?

- Ми на узлiссi. Дерева, мабуть, у десять обхватiв, кора м'яка, наче гумова... Щось поблискує в хащах... Ого... Поглянь, що це?!

- Стрiляй! - закричав iнженер.

Замиготiли слiпучi зигзаги лазерних променiв.

- Що сталося?! - скрикнув Чамхаб.

У мiкрофонi скрипiло, сичало, скреготало. Важко падали зрiзанi лазерами дерева.

- Що трапилось?! - знову закричав Чамхаб, пройнятий гострим вiдчуттям небезпеки.

- На нас... - почулося крiзь шум ї трiск. - Стартуй...

Оце й усе, що почув Чамхаб. Навiть не розiбрав, чий то був голос Фамена чи Iва. I враз усе стихло.

- Вiдходьте, вiдходьте! - загукав Чамхаб з надiєю в голосi. - Ви мене чуєте?

Мовчанка. I пострiлiв не видно. Чамхаб отерп: невже загинули? Що ж здатне встояти проти лазерiв? Чи, може, ненароком черкнули один одного?

Навiть не вимкнувши екрана, вхопив двi лазернi трубки й кинувся до виходу.

Пробiгши метрiв п'ятнадцять, опам'ятався й став. Потер долонею чоло, роззирнувся. Треба дiяти обачно. Панiка - то загибель. А що, як нападники вскочать у розкритий люк? Бо звiдки їм знати, що там нiкого нема?

Пiшов уперед, раз у раз оглядаючись на облитий червонястим свiтлом корабель.

Попереду нiчого пiдозрiлого не помiтив, але все-таки, не доходячи до узлiсся, лiг i поповз, ховаючись у шурхотливiй травi. Трубки поклав у нагруднi кишенi комбiнезона.

Мозок увесь час пропiкала думка: невже загинули? Важко було повiрити: тiльки що чув їхнi голоси... Може, пошкодженi рацiї?

Чим ближче до узлiсся, тим рiдша й нижча трава.

Ще кiлька метрiв, i Чамхаб побачив мiсце сутички. Купи зiтнутого лазерами гiлля, поваленi дерева, з окоренкiв ще витiкає якась рiдина. А де ж хлопцi?