Читать «Життя для України (збірка)» онлайн - страница 4

Скупі біографічні дані лише в загальних рисах окреслюють образ того, хто своїм могутнім словом викликав із, здавалось назавжди забутих дідівських могил і курганів, козацький непокірний дух і козацьку бойову звитягу.

На творах і чинах адвоката Миколи Міхновського виховувались і виховуються нові покоління борців-націоналістів, адвокатів нації.

Сьогодні в Україні офіційно не влаштовують академій на честь Міхновського, немає жодного пам'ятника тому, хто все своє життя поклав на олтар її незалежності, ні в Києві, ні в Харкові, ні в Полтаві немає вулиці, яка б носила ім'я Великого Українця. Невідоме навіть точне місце його поховання... Нікуди принести і покласти квіти...

Вшановуючи пам'ять Миколи Міхновського мусимо усвідомити, що ми ще не маємо тієї України, візія якої осявала дорогу нашим славним попередникам, тієї України, за яку проливали кров герої Крут і Базару, Холодноярці, бойовики УВО, підпільники ОУН, вояки УПА.

Саме тому сакральні гасла, висунуті Міхновським сторіччя тому, сьогодні накреслені на наших знаменах.

На грані двох століть, коли недруги торочили «що логіка подій, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання, до повного винародовлення нашої нації», коли над Україною, загрожував замайоріти чорний стяг з невблаганним пророцтвом «Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації», Микола Міхновський, всупереч логіці подій і прагненням ворожих сил, виголосив свою знамениту промову «Самостійна Україна».

«Самостійна Україна» — це епоха нашої історії. На переломі двох століть вона розпочинає наше горде і велике століття. Століття завершення і перемоги Української Національної Революції.» (Проф. Володимир Шаян).

«Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров'ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матерей стародавню любов нашої нації до вітчини і її свободи і ненависть до насилля над нами. Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу на весні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя...

Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час для нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб'ємо їх до схід сонця свободи. Ми востаннє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! Сини України!... Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь на Україні і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!...

Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!»

Немов грім серед ясного неба пролунав цей маніфест пророка в спаплюженій і приспаній Україні. «Самостійна Україна» палила мозок, від неї в мене кипіла кров», — згадує про свої відчуття В.Андрієвський. Але з насторогою і нерозумінням, а правильніше сказати — з переляком зустріли гасла та ідеї Міхновського інтелігенти — «українофіли», котрі воліли «робити так, щоб ніхто не бачив їхньої роботи».