Читать «Брехня і правда про Велику Вітчизняну» онлайн - страница 8

Перелом

Ми за ціною не постоїмо

У жовтні 1941 р. Гітлер, передчуваючи остаточний розгром Радянського Союзу, готувався приймати парад німецьких військ у цитаделі більшовизму — на Красній площі. Проте події на фронті й у тилу вже наприкінці 1941 р. почали розвиватися не за його сценарієм.

Німецькі втрати в боях почали зростати, матеріально-технічна і продовольча допомога союзників (в основному США) Радянській армії збільшувалася з кожним місяцем, евакуйовані на Схід військові заводи налагодили масовий випуск озброєння. В уповільненні наступального пориву нацистів допомогли спочатку осіннє бездоріжжя, а потім сильні морози зими 1941–1942 рр. Але найголовніше — поступово відбувався докорінний перелом у ставленні до ворога з боку народу — солдатів, трудівників тилу і пересічних громадян, які опинилися на окупованих територіях.

У листопаді 1941 р. Сталін у своїй доповіді з нагоди чергової річниці Жовтневої революції сказав знаменну і цього разу абсолютно правдиву фразу: «Нерозумна політика Гітлера перетворила народи СРСР на заклятих ворогів нинішньої Німеччини». У цих словах сформульовано одну з найважливіших причин перетворення Другої світової війни, в якій Радянський Союз брав участь з вересня 1939 р., на Велику Вітчизняну, в якій головна роль перейшла до народу.

Одержимий божевільними расовими ідеями, самозакоханий параноїк Гітлер, не слухаючи численних застережень своїх генералів, оголосив слов’ян «недолюдьми», які повинні звільнити життєвий простір для «арійської раси», а до того — обслуговувати представників «раси панів». Мільйони захоплених радянських військовополонених зганяли як худобу на величезні відкриті майданчики, обплутані колючим дротом, і морили там голодом і холодом. До початку зими 1941 р. із 3,8 млн. людей понад 2 млн. від таких умов і поводження загинуло. Згадуване раніше звільнення полонених деяких національностей, розпочате з ініціативи армійського командування 13 листопада 1941 р., заборонив особисто Гітлер. Усім спробам антирадянських національних або громадянських структур, які на початку війни співпрацювали з німцями (українських націоналістів, козаків, прибалтів, білоемігрантів), створити хоча б напівсамостійні державні, військові, громадські чи регіональні структури було жорстко покладено край. С.Бандеру з частиною керівництва ОУН відправили в концтабір. Колгоспну систему практично зберегли; цивільне населення примусово гнали на роботу в Німеччину, масово брали в заручники й розстрілювали через будь-яку підозру. Жахливі сцени геноциду євреїв, масова загибель військовополонених, розстріли заручників, публічні страти — все це на очах населення — вжахнуло жителів окупованих територій. За перші півроку війни від рук окупантів, за найскромнішими підрахунками, загинуло 5–6 млн. радянського цивільного населення (зокрема близько 2,5 млн. — радянських євреїв). Не так радянська пропаганда, як відомості з фронту, розповіді тих, хто вирвався з окупованих територій, та інші засоби «бездротового телефону» переконували народ, що новий ворог веде нелюдську війну на повне знищення. Дедалі більше простих радянських людей — солдатів, партизанів, жителів окупованих територій і трудівників тилу починали усвідомлювати, що в цій війні питання поставлено однозначно — загинути або перемогти. Саме це трансформувало в СРСР Другу світову у Велику Вітчизняну (народну) війну.