Читать «Брехня і правда про Велику Вітчизняну» онлайн - страница 7

Масштаби катастрофи, яка обрушилася на Радянський Союз у перші місяці війни, стали несподіванкою не тільки для радянської верхівки, а й для керівництва західних країн і, якоюсь мірою, навіть для гітлерівців. Зокрема, німці виявилися не готові «перетравити» таку кількість радянських військовополонених — уже до середини липня 1941 р. потік військовополонених перевищив можливості вермахту щодо їх охорони й утримання. 25 липня 1941 р. командування німецької армії видає наказ про масове звільнення полонених деяких національностей. До 13 листопада за цим наказом звільнили 318770 радянських військовополонених (переважно українців, білорусів і прибалтів).

Катастрофічні масштаби поразок радянських військ, що супроводжуються масовою здачею в полон, дезертирством і співробітництвом з ворогом на окупованих територіях, порушують питання про причини цих ганебних явищ. Ліберально-демократичні історики та політологи часто відзначають дуже багато спільних рис у двох тоталітарних режимах — радянському й нацистському. Але при цьому не слід забувати про їхні докорінні відмінності у ставленні до власного народу. Гітлер, який прийшов до влади демократичним шляхом, вивів Німеччину з розрухи та повоєнного приниження, ліквідував безробіття, побудував чудові дороги, завоював новий життєвий простір. Так, у Німеччині почали знищувати євреїв і циган, переслідувати інакодумців, запроваджувати найжорстокіший контроль за громадським і навіть особистим життям громадян, але ніхто не експропріював приватної власності, масово не розстрілював і не ув’язнював аристократів, буржуазію й інтелігенцію, не заганяв у колгоспи й не розкуркулював селян — рівень життя переважної більшості німців підвищувався. І, головне, своїми військовими, політичними й економічними успіхами нацисти зуміли дати більшості німців віру у велич і непереможність своєї країни і свого народу.

А більшовики, захопивши в царській Росії владу, знищили найкращу частину соціуму й, ошукавши практично всі верстви суспільства, принесли своїм народам голодомори й депортації, а пересічним громадянам — примусову колективізацію та індустріалізацію, які грубо зламали звичний побут і понизили рівень життя більшості простих людей.

У 1937–1938 рр. органи НКВС заарештували 1345 тис. людей, з яких 681 тис. — розстріляли. Напередодні війни, в січні 1941 р., за офіційною радянською статистикою, у таборах ГУЛАГу утримувалося 1930 тис. засуджених, іще 462 тис. людей перебували у в’язницях, а 1200 тис. — на «спецпоселеннях» (загалом 3 млн. 600 тис. людей). Тому риторичне запитання «А чи міг радянський народ, який жив у таких умовах, за таких порядків і такої влади, масово проявляти в боях із німцями мужність і героїзм, грудьми захищаючи «соціалістичну батьківщину, рідну Комуністичну партію і мудрого т. Сталіна?» повисає в повітрі, а істотна різниця в кількості тих, хто здався в полон, дезертирів і покинутої на полі бою військової техніки між радянською і німецькою арміями в перші місяці війни переконливо пояснюється різним ставленням до своїх громадян, солдатів і офіцерів в СРСР і нацистській Німеччині.