Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 32

Я розповів панові Ляпці про те, якого лиха він заподіяв, вибравши воду із ставка, й попросив вернути мені ключика.

Моє сповіщення неабияк засмутило його.

— Жаль! Ой жаль! — зітхнув він.— Жаби не будуть більше складати нам вірші. Та мені не лишалося нічого іншого. Якби я не загасив вогників, до пня згоріла б уся академія. Доведеться зробити собі вогнетривку кишеню. Що ж його вдіяти з рибою? Гаразд, щось та придумаєм!.. Але ж ти просив віддати тобі ключика... Зараз... Зараз...

Він занишпорив у кишенях.

— Знаєш,— сказав він пошепки,— в мене ще одна неприємність. Після історії з Філіпом поглибшали мої кишені. Я ледве дістаю дна... Ось, нарешті знайшов твого ключика. На, передай Царівні-жабі й вибачся за мене.

Він знову ухопився за маятник і почав розгойдуватись, повторюючи:

— Тік-так, тік-так, тік-так!

Я гайнув до парку й поклав ключика Царівні-жабі до ніг.

— Я тобі дуже вдячна,— сказала Царівна-жаба.— А в нагороду візьми собі Жабеняточко-послухняточко. В скрутну хвилину воно стане тобі в пригоді.

Царівна-жаба сказала кілька слів по-жаб'ячи. З величезного жаб'ячого табуна вискочило малесеньке, завбільшки з муху, жабеня. Воно було яскраво-зеленого кольору й вилискувало, як полаковане.

— Візьми його,— сказала Царівна-жаба,— заховай у своїй чуприні й щодень давай йому по одному рисовому зернятку.

Я посадив жабенятко собі на голову — воно враз сховалося в моїй чуприні,— подякував Царівні й, перестрибуючи через жаб та раків, подався до ставу. Там я побачив пана Ляпку в гурті хлопців. Вигляд у нього був такий, як звичайно, тільки на зріст він став менший.

За його наказом хлопці принесли кілька великих кошиків і склали в них рибу.

— За мною! — скомандував пан Ляпка.-Згинаючись під вагою кошиків, ми пройшли каштановою алеєю, продерлися крізь малинник і вийшли до огорожі. Пан Ляпка зупинився перед хвірткою з написом «Казка про рибалку та рибку» й відімкнув замка. Ще здаля ми побачили рибалку, що стояв на березі моря й ловив неводом рибу. Рибалка усміхнувся й, не виймаючи з рота череп'яної люльки, привітався з нами.

Ми випустили рибу в море, а потім за порадою рибалки скупалися. День видався жаркий, і вода була тепла.

Коли ми вернулись до ставу, жаб і раків там уже не було. В рідкому мулі повзали самі черви та равлики.

Раптом над нами з'явився Матеуш. Він був дуже схвильований і щосили кричав:

— Ага, увна улька! Ага, увна улька!

Пан Ляпка перший здогадався, в чому річ, і поглянув на небо. Відтак він теж заволав:

— Увага! Надувна кулька!

Високо в небі з'явилася маленька цяточка. Вона швидко наближалась, і невдовзі ми побачили блакитну кульку з прив'язаним до неї кошичком.

Пан Ляпка дуже зрадів, задоволено потирав руки й весь час приказував:

— Моє око повертається з Місяця!

Коли кулька опустилася, пан Ляпка відклеїв пластир і вставив око на місце.

— Ні! Це щось неймовірне! — вигукнув він, аж захлинаючись від захоплення.— Такого ще нікому не випадало бачити! Ну й чудеса! Життя на Місяці чарівніше за будь-яку казку.