Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 21

Диво дивне: ми опинилися на верхньому майданчику гвинтових сходів!

— Що, спустимось? — запитав Артур.

— Авжеж спустимось! — сказав я.

Присвічуючи ліхтариками, ми крок за кроком спускалися по східцях. Я налічив їх аж двісті тридцять сім. Та ось ми опинилися перед темним вузеньким коридором і стали просуватись ним з великою осторогою. Як по правді — душа моя була в п'ятах. Я чув: калатає не тільки моє, а й Артурове серце. Ми повертали то праворуч, то ліворуч і нарешті увійшли до великого залу, залитого яскравим зеленим світлом. Посередині стояло три залізні ковані скрині. Я легко відкрив першу з них. Як же ми здивувалися, коли на дні скрині побачили зелену жабку з малесенькою золотою короною на голові.

— Не торкайтеся мене! — промовила жабка.— Я знаю, ви з академії пана Ляпки і знічев'я приблукали до сусідньої казки, до казки про Царівну-жабу. Якщо ви доторкнетися до мене, то вмить обернетесь на жаб і зостанетесь тут назавжди. Казка про мене дуже гарна, але вона триває ось уже п'ятдесят літ, і я жду не діждуся, щоб хтось придумав до неї кінцівку. Ви не можете мені допомогти, отож дайте мені спокій. А за це візьміть собі все, що є в обох інших скринях.

Ми ґречно вклонились Царівні-жабі, а потім обережно опустили віко.

Відтак ми відкрили другу скриню з надією, що в ній лежить щось надзвичайне. Але на її дні, крім маленького золотого свистка, нічого не було. Вкрай розчарований, я сказав Артурові:

— Забирай цей свисток собі, він мені не потрібен!

І ступив до третьої скрині.

Артур узяв свистка і став його уважно розглядати, а я тим часом відкрив третю скриню й на її дні побачив маленького золотого ключика.

— Оце-то скарби! — зареготав я і, вихопивши з Артурових рук свистка, засюрчав.

Раптом якась невідома сила підхопила нас і підняла високо-високо. Не встигли ми опам'ятатись, як були вже на землі під дубом. Шворка наша й досі звисала з сучка, але дупла на дубі, хоч як ми шукали його, не було.

Ми попрямували до ставу, де мав чекати нас пан Ляпка. Застали його в колі хлопців, які вже вернулися з пошуків. Біля нього лежали знайдені хлопцями скарби. Тут були золоті монети, разок перлів, скрипка із золотими струнами, аметистовий кубок, табакерки, сені з коштовним камінням, срібні тарілі, вироби бурштину й слонової кістки і безліч інших коштовних

речей.

Ми з Артуром глянули на ці скарби, і нам стало соромно.

_ А ви що знайшли? — усміхаючись, запитав нас пан Ляпка.

Ми показали йому ключик і свисток.

Пан Ляпка втупився в них так, ніби побачив щось надзвичайне.

— Та це ж скарби над скарбами! — гукнув він за хвильку.— Цей ключик відмикає геть усі на світі замки. А свисток має іншу чарівну силу: засюрчиш у нього — й опинишся там, де забажаєш. Ви постаралися найбільше з усіх, і я оголошую вам подяку!

Пан Ляпка здер зі свого носа дві великі веснянки й по одній приліпив мені та Артурові.

Всі хлопці з великою цікавістю розглядали нашу знахідку, а коли довідались про Царівну-жабу, то навіть позаздрили.

— Кожен із вас може взяти свою знахідку собі,— сказав пан Ляпка.— А зараз годі марнувати час. О четвертій ми йдемо до міста. Тож зараз нехай наш Адась Незгодка розповість, що він відчув, коли йому захотілося літати, а також що він тоді бачив. Це дуже Цікава історія.