Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 17

Ми шукали зубочистку дуже довго, але так і не знайшли. Пан Ляпка теж нічого не міг вдіяти, бо його праве око ще не вернулося з Місяця, і нікого було послати на оглядини.

Отож нічого дивувати, що хворі речі, зважаючи на те, як побивається пан Ляпка та які ми безпорадні, самі заходилися шукати згубу. Кульгаві столи та стільці никали по кімнаті, отвори в замках пильно оглядали все довкола, шухляди висувались і переверталися догори дном, дзеркала силкувалися відбити в собі все, що було поперед них, ба навіть грубка прагнула допомогти відшукати зубочистку й невпинно повторювала:

— Зимно-зимно-тепло, зимно-тепло-тепло. Годинник ходив дуже довго, а коли став наближатися до вікна, грубка заволала:

— Тепло-тепло-тепло!

Годинник пильно оглянув підвіконня й раму, а потім почав нишпорити в фіранках.

— Гаряче-гаряче! — не вгавала грубка.

І виявилося, що зубочистка спокійнісінько стирчить У фіранці при самій підлозі.

Так хворі речі відшукали згубу пана Ляпки.

Ми пробули в лікарні хворих речей до полудня. Пан Ляпка о цій порі завжди вдруге снідає, а ми йдемо до ставу чи на майданчик, де проходить урок на свіжому повітрі.

Залишивши лікарню хворих речей, ми спустилися вниз, а пан Ляпка випурхнув просто у вікно й подався на город ловити метеликів. Матеуш вивів нас на майданчик, де мав бути урок географії. Я до цього був уже в двох школах, проте вперше в житті бачу такі уроки з географії.

Матеуш викотив на майданчик великого глобуса, що мав правити за м'яча, поділив усіх нас на дві команди й наказав стати так, як під час гри у футбол. Матеуш був за суддю. Він гасав слідом за гравцями й свистів, коли хтось із нас давав фука. Гра полягала в тому, щоб, підфутболюючи глобуса, водночас вигукувати назву того міста, ріки чи гори, в які поціляв носок черевика.

За Матеушевим сигналом гра почалася. Ми бігали за глобусом і щосили гамселили по ньому ногами. За кожним ударом хтось із гравців вигукував:

— Рим!

— Австралія!

— Лондон!

— Татри!

— Київ!

— Вісла!

— Берлін!

— Греція!

Матеуш раз у раз свистів, бо виявлялося, що Антоній замість Греції вигукнув «Швеція», Альберт переплутав Крим і Рим, а Анастазі Африку сприйняв за Балтійське море.

Ми були в захваті від цієї гри, штовхали один одного, падали, вигукували назви міст, країн, морів. У Матеуша збігав із дзьоба піт. Я хекав, мов ковальський міх. А проте знань із географії тут я набрався куди більше, ніж у двох попередніх школах, де навчався протягом трьох років.

Під самісінький кінець гри сталася прикра несподіванка: один з Августів так підфутболив глобуса, що той злетів мало не під хмари, а потім спустився не на майданчик, а за мур у якусь із сусідніх казок. Всі ми дуже засмутилися, бо не знали, в якій із казок шукати свого м'яча: чи то податись до Хлопчика-мізинчика, чи до Трьох поросят, чи до Сіндбада-мореплавця.

Із роздумів нас вивів веселий Матеушів голос:

— Ага, опці! Що означало:

— Увага, хлопці!

Ми глянули в той бік, куди він показував, і закам'яніли: від муру до нас наближалася Снігова Королева, а за нею дванадцятеро гномів несли'на плечах нашого глобуса.