Читать «Архив Андрея Ваджры» онлайн - страница 5

«Вічне араціональне право нації до життя ставляється… понад усе дочасне, феноменальне, «схопиме», раціональне: понад життя даної одиниці, понад кров і смерть тисячів, понад добробут даної генерації, понад абстрактно розумові калькуляції, понад «загальнолюдську» етику, понад викомбіновані відірвано поняття добра і зла», учил идеолог ОУН-УПА Дмитрий Донцов в своём «Национализме». «Для великих рас є щось вище за життя одиниць», повторял он, проникаясь любовью к могилам, как к наглядному примеру «великої самопосвяти для ідеї, що стоїть понад життя».

Донцов очень любил рассуждать о великих идеях, стоящих над людской жизнью. Он неистово мечтал о том, что когда-то наступит время, и эти великие идеи победят жизнь. Раз и навсегда! «Для кого рід або ідея, власна примха є все, для того навіть знищення одиниці є великою афірмацією, перемогою життя», утверждал он.

С сожалением Донцов констатировал, что идея для обывателя и «гричкосия» «є те, що приносить… «щось реальне», а не тягне за собою «руїну краю» і «тисячі невинних жертв»… По его мнению, для тех, кто не мечтал о горах трупов и реках крови, кто хотел простого человеческого счастья, кто любил жизнь «поезія зусилля лишалася чужою». «Перед морем хаосу, перед видом смерті, перед безоднею, що раптом відслонила їм завіса будуччини, -чулися вони мов дикуни, які побачили вперше блиск і лоскіт вогневої зброї: вони впали на коліна і зачали відмовляти молитви, їх обгортає «сум на вид руїни». Їх смутить те, що стає «з кожним днем все більше і більше крови». […] Їх разить вид страшної картини, коли «смерть шумить косою». Їм стає «страшно» від цього пекла життя. В стихії змагу й боротьби для них немає жодної краси».

Иначе говоря, тот, кто не способен получить наслаждение от хаоса, смерти, разрушения и гор мёртвых тел, тот существо низшего порядка, не способное воспринять истинную аристократическую красоту и услышать великую поэзию смерти, эпически возвышающуюся над жизнью.

Для идеолога ОУН-УПА единственная правда жизни, это когда «організми стало вдираються один у сферу існування другого». Он бредит экспансией, при которой происходит «не тільки самоутвердження власної волі до життя, але й заперечення її в інших». С восторгом он цитирует Ренана, для которого «романтический дух» это «раптова готовність дати себе забити для ідеї…». И при этом он задумчиво спрашивает себя, «але чи можливий поступ без жертв, і чи потрібний такий поступ без жертв»? Для его некрофильской натуры ответ очевиден! Украинство должно «вийти поза рамки себе самого, не прийняти дійсність «суверенним жестом смерті», або накинути їй свою волю». Воля, экспансия, кровь, миллионы жертв, смерть - это миссия любой здоровой нации! Донцов убеждён в этом. Если же народ не осознал эту миссию, если он не готов к экспансии, насилию и масштабным гекатомбам, он обязан уйти с исторической сцены! «Нарід senza fide (без віри) в свою місію, мусить згинути», с восторгом повторяет слова Парето идеолог ОУН-УПА из Восточной Галиции.