Читать «Микола Сціборський» онлайн - страница 58

Муніципалізація поширюватиметься на підприємства, що обслуговують певні ділянки комунальних потреб (електричні стації, водотяги, місцева комунікація і т.д.). Натомість біль шість ділянок так зв. легкої й споживчої промисловості, що продукує готові фабрикати та вироби масового попиту, творитиме, при виробничій і соціальній контролі держави, поле приміненнякооперативної й приватнокапіталістичної ініціативи. Досвід комунізму показав, до яких карикатурних, ба навіть трагічних наслідків доводять спроби заступити тут творчу роль приватного почину бюрократичним етатизмом!

Слідуючою з черги базою господарської самодіяльної буде торгівля. Зосереджуючи в своїх руках монополь у деяких сферах зовнішньої і внутрішньої торгівлі, як також і політику регуляції товарових цін — держава сприятиме розвиткові кооперативної й приватновласницької ініціативи при обслуговуванні цієї важної функції суспільного обміну. Власне тут, в сполученні з промисловою діяльністю, найде собі основу для розвиткуконструктивний у своїй соціальній місіїкооперативно-приватнийнаціональний капітал. Поруч із цим держава протегуватиме розвитокремісництва там, де воно не втратило свою суспільно-господарську актуальність. Принцип приватної влпсності поширюватиметься й на міські нерухомості, в сполученні з муніципальною й корпоративною власністю. Ангажуючи приватний капітал у обмежені сфери господарської діяльності, націократія не забуває його антисоціальної тенденції перестати своє конструктивне призначення й виливатися в паразитарні форми. Для унеможливлення цього, держава координуватиме в своїх руках усі ділянки соціальної й фінансовоїполітики (охорона праці, колективні договори, нормування прибуткового відсотку, емісії, біржа, девізи, чековий і вексельний обіг, податкова система і т.д.)регулюючи зріст і перерозподіл національних багатств в інтересах цілого суспільства.

Аграрну політику націократія будує на ствердженніпозитивного фактуекспропріації капіталістично-поміщицьких господарств на Українійзастосує цей принцип па всі інші терени держави, де ця експропріація ще не відбулася. Поруч з цим підлягатимуть вивласненню й посілості протегованих окупаційними владамичужо-національних колоністів. Вивласнення поміщицьких і колонізаторських посілостейне підлягатиме викупові; саму таку можливість націократія уважає абсурдною, під оглядом національно – політичним (поміщики й колоністи в своїй масі є чужонаціональним – московсько–польським, румунським і т.д. – елементом) і шкідливою під оглядом соціально-економічним. Знесилене окупаціями, українське селянство вимагатиме від держави особливо сприятливих умов для свого розвитку; в цих умовах викупні платежі лягали б на нього невиправданим тягарем, являючись водночас прихованою формою фінансування ворожих Україні паразитарних елементів. Найбільше відповідною інтересам нації й завданням сучасного сільськогосподарського виробництва формою, націократія визнаєприватновласницьке-трудове середнє селянське господарство. Розбудовуючи цю аграрну систему йрегулюючи мобільність землі в цілях унеможливлення її нової нетрудової концентрації держава допускатиме й колективні форми землеволодіння та землекористування (трудові спілки, продукційні кооперативи і т.д.) там, де це виправдуватиметься умовами продукції і виробничими звичками селянства.