Читать «Микола Сціборський» онлайн
Unknown
Микола Сціборський
НАЦІОКРАТІЯ
ПЕРЕДМОВА
Основною темою цієї нашої розвідки є націократія, себто концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступай сучасний організований український націоналізм.
Для кращого вияснення ідеологічно-програмових засад націократії та її відмінностей від інших політичних концепцій уважали ми за вказане спинитися також над коротким переглядом питань демократії, соціалізму, комунізму, фашизму й диктатури, що попереджають у цьому збірникові основну тему про націократію.
Працю свою рекомендуємо насамперед увазі провідних націоналістичних кадрів. Обмежений розмір цієї книжки приневолив нас надати розвідці схематичний характер проте сподіємося, що й у такій обробітці вона дає відповідь на ряд актуальних для українського націоналізму питань.
АВТОР.
ЗМІСТ
1. ДЕМОКРАТІЯ 5 стор.
ІІ. СОЦІЯЛІЗМ 17стор.
III. КОМУНІЗМ 3О стор.
IV. ФАШИЗМ 49 стор.
V. ДИКТАТУРА . 6ї стор.
VI. НАЦІОКРАТІЯ 73 стор.
І. ДЕМОКРАТІЯ
Останні десятиліття перед світовою війною характеризувалися найвищим розвитком тих ідей і теорій, що їх видвигнула велика французька революція, з її гаслами – рівности, свободи й братерства. Переможно опановуючи духове, культурне, політичне і господарське життя, ці ідеї вплинули на створення відповідних державно-устроєвих форм і змінили пануючі погляди на людину та її відносини з державою.
Попередні устрої феодалізму і станової монархії ставили людину її положення предмету панування над нею державної влади. Вона не мала власних, випливаючих з визнання її внутрішньої вартости прав. Ті права являлися для неї лише привілеями, набутими з волі і за згодою володаря держави – монарха, короля, князя і т. д. Цей володар-суверен був єдиним джерелом всіх прав і від него залежало уділяти якусь їх частину окремим особам, чи цілим суспільним станам (звідси походить: “монарша ласка”, “царський дарунок”, “привілей від короля” і т. д.).
Натомість проголошена французькою революцією “декларація прав людини” виходила з признання за людською особистістю власних, абсолютних, ні від незалежних цінностей, що обумовлялися самим фактом її народження (свобода). Продовженням цеї ідеї було признання людини не за об’єкт (предмет), а за суб’єкта (підмета) права, що повинно виходити з однакових для всіх засад (рівність). Устійнення засад особистої свободи і рівних громадянських прав людей, обмежуваних лише для унормовання суспільного співжиття (братерство) привело до перегляду теорій і понять про право суверенности (зверхности) в державі, приналежне раніше її володареві-монархові.
Нові теорії переносили поняття суверенности на цілий нарід, як той суспільно-політичний збір, що складається з певної кількости наділених всіма правами громадян. Окремий громадянин ставав таким чином ніби частинним носієм суверенного права цілого народу. Впродовж XIX ст. ці ідеї особистої і громадянської свободи набирали все більшого признання, оформлюючись в потужний рух лібералізму. Під його впливом відбулася перебудова державних устроїв майже всіх культурних народів світу, оперта на засадах демократії (народоправства). Під діянням складних процесій суспільно-господарського життя, нових соціяльних класів і політичних партій, демократичні форми державних устроїв вже перед світовою війною дійшли свого завершення у вигляді режимів політичної, або інакше кажучи, парляментарної демократії. Устрій сучасної політичної демократії виходить, з тих основ:
