Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 8

Це був учорашній нумер газети радянського напрямку, що виходила в Нью-Йорку українською мовою. На останній сторінці, з боку різних об’яв, поруч реклами: «Петро Ярема - український погребник. Заряджує погребами по уміркованим цінам в Нью-Йорку, Брукліні й околиці» - було вміщено Маричів портрет і повідомлення про мету його подорожі до Америки (портрет було взято з радянських журналів).

Марич хотів посміхнутись, але замість посмішки губи його скривила невдала гримаса:

- О, я бачу, ви цікавитесь країною страшних більшовиків.

- Як бачите...

Вони перекинулися ще кількома незначними фразами й відчули обоє, що самі ж себе поставили в скрутне, недоречне становище.

Згодом Ґіна підвелася, щоб іти.

В очах у Марича майнув справжній непідробний ляк. Він благально подивився на неї й зустрів її очі - вони ледве-ледве посміхалися тепло, з жалем.

- Ви обідали? - запитала вона зненацька.

- Ні.

- Я теж. Може, підемо разом.

- Звичайно. Треба обов’язково чимсь зустріч відзначити, - радо проказав Марич. - Як же, - старі друзі.

В іронії його згучали болючі нотки.

Ґіна подивилась на нього з-під насуплених чітких брів і тихо двозначно проказала:

- Тільки?..

Марич змовчав.

* *

*

Еге-ге! Ґіна ніяк не могла припустити, що келих дорогого «Хейсік» й гама галасливих джаз-бандівських згуків можуть так впливати на настрій і викликати давні спогади, від яких щемить серце й горло здавлює лоскіт - передвісник сліз.

Дорога аристократична «Ротонда» в час обіду наповнилася своїми відвідувачами. Шкляні вертючі двері ледве встигали пропускати чисто виголених джентльменів (стомлених біржовим нервовим днем), з розкішно зодягнутими подругами, в яких одяг коштував в сто разів дорожче, аніж вся їх істота.

Після першої чарки дорогого вина й майстерно виготовлених страв втома у джентльменів зникала, очі жвавішали й починали іскритись вогником задоволення й поблажливосте. Тут усе було підпорядковане так, аби дати за короткий час заклопотаній людині біржі максимум розваги й насолоди.

Марич тримався в цьому незвичайному оточенні сторожко й суворо. Офіціант налив у келихи шипучої рідини. Ґіна подалась уперед й шукала Маричевих очей.

- За що ж вип’ємо?

- Дивне життя, Маричу, - заговорила знову, не спускаючи з нього блискучого зору. - Ось, здається, немає логіки й плану, контролю... А може в тому й є його закономірність...

Джаз-банд заглушив її голос. Щоб краще чути було, Ґіна зляглась на стіл і очі її, і лице були темні й принадні.

Обоє томилися, обом хотілося порозумітися так, щоб не торкнутись болючого місця й довідатись про теперішнє життя.

Сильний фізично, твердий, чесний як суспільна одиниця, Марич поза суспільством, у свойому інтимному житті часом по-дитячому був безпорадний і безсилий.

Вино й музика розбурхали пристрасті й примусили заговорити мовою почуттів. Марич перший простяг руку.

- За минуле, Ґіно!

Ґіна знов жадібно випила й зараз же наповнила собі другий.

Нахилилася ще дужче вперед й тихо в лице проказала:

- Любий, за майбутнє.

Її слова перервав чужий голос. Біля столу зупинився офіціант і простяг Маричеві газету: