Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 79

- Погоня, - ворухнув губами Аскольд і здивувався свого голосу - ніби хтось збоку притишено мовив - «погоня».

Подумав: «Звернути вбік, тікати», - але не повернув, а лише посміхнувся своїй думці хоробливою усмішкою.

Згуки позаду зростали, хутко наближалися до нього. Хотів було повернути голову, але зараз же забув за свій намір. Пішов уперед, перехиливши тулуб, і вперто усміхався - здавалося, що хтось, шуткуючи, хоче його наздогнати.

Враз зелена стіна хащів розступилася, й зір охопив барвистий простір широкої долини. Десь майнула блакитним кольором смуга річки.

Від простору помутніло в очах, колихнулася земля й тілом поповз млосний холодок. Аскольд похитнувся. Важко сів на землю, на м’який мох. Земля колихнулася вдруге, ще дужче. В очах потемніло. Упав на спину.

Згодом біля голови загула земля, ніби хтось важко затупотів по ній. Слідом пролунав дивний гострий згук, схожий на вигук здивовання.

Із темряви просто перед очима схилилося незнайоме бородате лице.

* *

*

- Контакт!

- Є контакт!

Всі інші згуки потонули в клекоті мотору й шумі пропелера.

- Сідаймо! - гукнув на вухо Маричеві Борецький.

У літакові вже розташувалось три незнайомих озброєних військових. Останній сів сам Борецький.

Літак рвонувся вперед і непомітно, з розгону, м’яко відірвався від землі.

Марич витяг бінокля, притулився до вікна. Неспокій тривожив його ввесь час, і він мовчазно, стиснувши губи, блідий, ще хворий, щоб хоч чим-небудь заповнити час, не пускав бінокля з рук.

Голубим оксамитом, вибагливо вигинаючись в зеленій оправі, вилискувала Ангара. Рудими плямами тяглися берегами селища з квадратовими картатими полями, а далі аж ген до обрію, запнута сизим димком, коливалася верхівлям тайга.

За поворотом річки викреслилося велике селище. Марич упізнав Братське. Літак зробив коло над селищем. Біля берега спалахнула ватра, хутко згасла, й стовп диму важко почав підводитись у повітря. То було гасло.

- Все гаразд, - пояснив на вухо Маричеві Борецький, - завдання виконали, можемо без спуску летіти до Вановари.

Літак почав забирати височінь - назустріч почали підводитись скелясті горби гір.

Важко тяглися години. Безхмарне зранку небо темнішало, з заходу помітно ішов вечір. Унизу за буграми ще іскрилося сонце. Тепер уже на всі боки темніла безкрая тайга.

Марич уперто шукав блискучої смуги річки й руду пляму будівель факторії. Швидко він надибав біноклем зміїсту річку.

- Є! - скрикнув нервово він, упіймавши зором далекі димові стовпи.

То на факторії розіклали ватри. Літак пішов на спуск. Хутко наближалися будівлі, стало видко людей. Просто під ногами блищав крилами перший літак, що вилетів три дні тому до Вановари.

* *

*

- Товаришу Борецький, на хвилинку, - відкликав убік голова факторії начальника округи.

І тихо повідомив якусь новину.

- Де ж він? - запитав начальник і, повернувшись до Марича, поманив його до себе рукою. - Ось ідіть сюди, сьогодні тунгуси привезли на факторію якогось хлопця, кажуть, дорогою підібрали хорого.

Всі хутко пішли до будівель.

Хорий лежав горілиць на лаві. В сутінках важко було добре розгледіти риси його обличчя.