Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 69

Аскольд ніяк не міг випустити Самборського. Швидко, розірвано, недоладно бурмотів:

- Ах, як я забув, як я забув. От який я. Ну, ти взагалі знаєш. Привіт, одне слово. Ти, взагалі, рекламуй. Ще що я хотів тобі сказати, їй богу розгубився. Ага!

Марич, посміхаючись, сіпнув каната, швидка течія рвонула вперед човен. Аскольд ледве не бухнувся у воду. Випростався й гукнув:

- Бувайте, на все добре. Значить, Павле, гляди. Що ж ще хотів... Ага!...

Горський з підведеною рукою дивився вслід, аж поки човен не сховався за скелястим вигибом річки. Аскольд стояв з розгубленим виразом і нарешті сам до себе кинув:

- Знову забув!

- Що забув? - запитав здивовано дядько.

- Листа забув передати.

- Кому?

- Дівчині... Нареченій...

Горський не втримав тихої посмішки, з любов’ю подивився поверх окулярів на небожа, похитав головою й замріяно тепло пожурив:

- Ех, ти, голово, голово. Хіба ж про це забувають?

* *

*

Підсилена зливою Чамбе нестримано мчала буру, мутну течію до порогів.

Вирішили біля порогів пристати до берега на відпочинок. Перестояти ніч. На ранок перетягти човен берегом за поріг і того ж дня досягти Підкаменної Тунгуски.

Ніч почала доганяти загін аж біля порогів, як і припускав Марич.

Гуркіт валів спочатку долітав приглушено, як гул верхів’я тайги, і лише напруживши слух можна було розібрати, що то бушують пороги. Човен гнало вперед з надзвичайною хуткістю, й швидко вуха все дужче й міцніше глушив грохіт води, що з силою била в стрімке каміння.

Порогів не було видко. Білявий туманистий вечір затуляв недалекий обрій і мав швидко перетворитися в ніч.

Марич наліг з усієї сили на кермо й скомандував взятися до весел.

З течії важко було вихопитись до берега. Човен уперто почав здавати хуткість. Пропливли ще чверть кілометра, як здолали течію й прибилися до берега. За гуркотом води не можна було вже чути ясно слів один одного.

Молочний морок м’яко огорнув все навколо, пом’якшив обриси околишніх берегів, скель і дерев - їхні контури проступали як крізь плівку туману, неясно й далеко.

З великим зусиллям прип’яли човен до крутого берега, міцно закрутивши линву навколо погнутого негодою й хвилями сучковатого деревця. Воно цупко вп’ялося корінням в скелястий ґрунт.

Повечерявши, Самборський взяв одяг і почав на березі шукати місця на ніч. Марич помітив це і незадоволено гукнув з човна, силкуючись перекричати рев води:

- Слухайте, киньте ви це! Застудитись хочете? В човні ж досить місця.

Самборський слухняно поліз у човен і почав моститися на носі, по павзі гукнув у відповідь:

- То ваша правда, земля чортовськи вогка. Але з вартою як?

- А до біса та варта, що тут вартувати. Лягайте.

Громохкий гул води, по-своєму ритмічний, глушив навколо всі інші згуки і вухо, що спочатку нервово сприймало гул, швидко звикло. Здавалося, що повітря над річкою насичене особливою воркотливою тишею.

Опівночі човен, що тихо здригував од ударів хвиль, враз загойдався на два боки. Хтось порушив його рівновагу.