Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 66

Важка атмосфера, сповнена випарами, приглушила поклик, і він пролунав кволо й глухо. Марич гукнув ще двічі. Не почувши відповіді, попрямував ближче до гори. Наблизився аж до підошви, звернув ліворуч, щоб обійти її, якраз побачив на узгір’ї високу знайому професорову постать. Вчений швидко, майже бігом спускався вниз.

Коли побачив Марича, ще швидше помчав спадистим боком. Марич здивовано, без слів, не рухаючи з місця, чекав на нього під горою. Коли професор наблизився, Марич помітив, що він надзвичайно чимсь вражений і збуджений.

Не встиг запитати, що сталося, як Горський загукав:

- Вікторе Миколайовичу, любий мій, як нам пощастило! Яке відкриття! І які, все ж таки, ми дурні!

Професор підбіг і міцно стис Маричеві руку.

- Не дивуйтеся, - заговорив знову збуджено Горський, - правда, я таки, мабуть, скидаюсь на божевільного, але слухайте, розповім вам як слід, спокійно й послідовно.

Марич нетерпляче чекав, але як Горський не намагався говорити послідовно, йому не щастило. Він збивався з спокійного тону, повертався назад, перепрошував Марича й знов говорив збуджено й нескладно:

- Вікторе Миколайовичу, перш за все пробачення. Я, бачу, вас образив, так? Але слухайте, уявіть моє становище. Дивлюся і бачу в руці звичайну платину, звичайнісіньку платину. Такі ж шматочки, які знайшов колись у тунгуському чумові. Але ж ви знаєте, ми обійшли, майже облазили й обшукали всі кратери - й хоч би що. Я спочатку не вірив очам. Але потім у голову припала чудернацька думка, що платина ця не космічного походження й ніяких стосунків до аероліту не має, і що просто-на-просто Велика Трясовина має природні поклади цього металу. Любий, простіть, але я соромився вам про це сказати. Бо смішно ж, трясовина, торфяна трясовина - і враз поклади платини. Я без вас ці дні як навіжений прогасав, майже обмацав усі кратери.

І лише сьогодні випадково, абсолютно випадково зліз на цю гору, і лише там я зрозумів усе.

- Поклади платини? - скрикнув дрижачим голосом Марич.

- Так! Космічна сила аероліту зірвала й розтрощила вершок гори, що ховав у собі поклади.

Марича охопив тваринний жах разом з почуттям невимовної радости. Переміг страх, він озирнувся навколо.

Професор зрозумів його й тихо, інстинктивно знижуючи голос, проказав:

- Зараз про це ніхто не мусить...

Останні слова заглушив потужний гуркіт далекої громовиці, що йшла з півдня й вже майже обложила блискуче-сизими хмарами околишні гори. Враз зблякло сонце, на нього наскочили перші загони ще прозорих хмарок.

- Поспішаймо! - скрикнув Марич і взяв за руку Горського.

По чорній завісі хмар різонула гілляста блискавка. За хвилину гримнув ще дужчий удар грому й важко, злякано застугоніла земля.

Професор перегнувся вперед і, стрибаючи через валіж, на бігу кидав Маричеві:

- Тепер лише діяти! Діяти, діяти!

Грім на хвильку приглушив його слова, й до Марича долітали розірвані уривки:

- На вас надія... за всяку ціну... Кежми... звідти Тайшету... я з Аскольдом тут... на двох нам вистачить. А як морози - ви з підмогою.

Як добігли до хатини й ледве вскочили всередину - як чорне буряне небо хлюпнуло на землю могутній водоспад.