Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 36

Марич упізнав постать Горського й пішов назустріч до ліфту. Останніми днями учень і вчитель, заклопотані справами експедиції, без слів розуміли вчинки один одного і в розмові їх майже відсутні були запитання.

Охайно підстрижений, з підрізаною, підголеною борідкою, професор Горський здавався ще вищим і сухішим. Пропустивши вперед мовчазну Клавдію Марківну, він ніби знав, що Марич зустріне його й ще з порогу ліфту діловито повідомив:

- Усе гаразд, можна рушати.

- У мене теж все готове, але телеграми від Аскольда ж немає.

Горський роздягся, став серед кімнати й на хвилину замислився, поглядаючи поверх окулярів за вікно. Марич вичікував.

Вчений дивився на ясне небо з білими табунцями хмарок, на залляті сонцем дахи Москви й згодом незадоволено мотнув головою.

- Затримали нас, ех, затримали. Бач, що робиться? Весна. Сьогодні ж треба рушати, бо все до біса піде. Аскольд хай доганяє.

Горський поглянув на здивоване обличчя свого помічника; той ніби питав: «як це так доганяє?», і, посміхнувшись, звернувся до дружини:

- Клавусю, дорогий Віктор Миколайович не знає Аскольда, - і, повернувшись до Марича додав, - уявіть собі істоту, в якої при слові «подорож» починає текти слина, рефлекс, так би мовити. Ми лишимо йому листа... А то доведеться обійтись і цей раз без оператора.

Професор знов задумливо поглянув на ясне весняне небо.

Так, треба поспішати, бо буде запізно. Весна запізнилася й треба вирахувати не то що дні - години. Професор згадав далеку Ангару, тисячі кілометрів простяглися в далину і тисячі дрібних перешкод ще зустріне експедиція. Ось такі дрібненькі перешкоди ввесь час лежать під ногами. То ж вони дотримали його до самого травня в Москві, коли треба давно вже бути, принаймні, хоч в Тайшеті.

Гроші, терміново асигновані ще в березні, якимось робом установи умудрились видати лише вчора, й то половину, й лише сьогодні - решту.

Клавдія Марківна сиділа в кутку, примостившись на великому пакункові, мовчазно й тоскно дивилася на свого любого «хлопчика».

Разом з надмірною любов’ю вона почувала біль і хвилювалася більше за нього. Ці хвилювання були болючіші й неспокійніші за хвилювання вченого. І ось зараз, коли він радіє з перемоги, вона тоскно думає, що там десь у тайзі, за тисячі кілометрів від людського житла, він буде самовіддано тратити рештки свого здоров’я, може, в бруді, в холоді, і голодний, забувши навіть про неї, а вона в той час буде самотньо просиджувати довгі вечори в порожньому кабінеті. Боязка ревність тисла тихо серце - очі заблищали слізьми. Горський глянув на жінку й, помітивши сльози, хутко підійшов, ніжно обнімаючи, здивовано промовив:

- Клавусик, хіба можна плакати, наша взяла, ти зрозумій: по Азіятський Аероліт їду, - й хустиною почав ніжно витирати сльози.

Так їх застав Марич, що вийшов замовляти вантажників.

- Бач, на старість літ милуємось, - усміхнувся Горський і жартома запитав: - А скажіть, Вікторе Миколайовичу, й за вами хтось слізки лити буде?

Марич у відповідь похмуро посміхнувся.

* *

*

Аскольдові перший раз у житті довелося їхати (й так несподівано) в міжнародному вагоні.