Читать «Марсiанськi "зайцi" (на украинском языке)» онлайн - страница 19

На Фобосi

Апарат, на якому вони знаходилися, повiльно плив у просторi. А внизу, в нiжному туманi, розкинулося казкове мiсто-сад. Воно було розташоване концентричними кiльцями, якщо глянути одразу. Але, придивившись, дiти помiтили, що поселення має форму гiгантської троянди. Кожна пелюстка її складалася

iз групи прекрасних будинкiв одного кольору - голубого, рожевого, чи бiлоснiжного. Всi споруди оповивалися заростями зелених, синiх i червоних рослин. У центрi мiста-троянди блищало кругле озеро, де пiд промiнням кiлькох штучних сонць, купалися i плавали на якихось пристроях марсiани.

- I все це всерединi Фобоса? - вражено запитав Андрiйко.

- Всерединi! - пiдтвердив марсiанин. - Тут зроблено все, щоб космонавти могли нормально жити i працювати. А чому ви дивуєтесь? Я чув у передачах iз Землi, що ви теж готуєтесь будувати такi лiтаючi планети. Ще ваш учений Цiолковський мрiяв про це...

- Ми так мало читаємо, - засоромлено сказала Надiйка.

- Треба вчитися. Ви ще тiльки починаєте життя. Найголовнiше стремлiння. А воно у вас є. Ви менi дуже подобаєтесь, друзi з планети Земля...

- Ой, - згадав раптово Андрiйко. - А за нами ж послали ракету. Там Василь прилетiв i, напевне, шукає нас!..

- Ну, цьому ми зарадимо, - весело сказав марсiанин. Вiн повернувся до екрана над пультом, щось ввiмкнув. На екранi з'явилася поверхня Марса, червонi горби, пiски, ряди голубих рослин. На рiвнинi показалася ракета, що лежала боком, а поряд iз нею ще одна. Вона стояла рiвно, замiряючись гострим носом у небо.

- Вона, - щасливо промовив Андрiйко. - Василь уже прилетiв. Але як ви знайшли ракету?

- З допомогою локаторiв. У нас це робиться дуже просто. Ну, а тепер назад. Вам, справдi, пора. Зустрiнемось ще не один раз.

Свiтло погасло. Постать марсiанина зникла.

- А Топ? Де Топ? - закричала Надiйка.

- Буде собака, не турбуйтеся, - заспокоїв невидимий голос.

Щось засвистiло, в обличчя заструмило тепле повiтря. Навколо замерехтiла зоряна безодня, з її глибини з'явилася гiгантська червона куля Марса. Вона блискавично насунулась i розтанула у снiговiй iмлi. Похолоднiшало. Друзi притиснулись одне до одного. Андрiйко нагнувся, намацав бiля нiг Топа. Пес радiсно завищав.

Iз снiгової завiси зненацька з'явилася ракета. Бiля неї лежала ще одна. Раптом спалахнув iскристий фейєрверк, ослiпив дiтей.

А коли вони розплющили очi, то навколо нiкого не було: нi апарата, нi марсiанина.

В ракетi вiдкрився люк, звiдти вискочив Василь. У промiннi маленького марсiанського мiсяця його обличчя було блiдим, стурбованим, очi блищали вiд хвилювання. Вiн кинувся назустрiч дiтям, обняв їх, вигукнув:

- Живi, здоровi! Як я переживав за вас! Негайно до ракети, полетимо на Землю. Такий наказ Юрiя Сергiйовича. Там вашi батьки божеволiють вiд горя...

- Ой Василю, як тут здорово, на Марсi! - радiсно сказав Андрiйко. - I ви були зовсiм правий. Тут є i люди, i будинки... А Фобос - це штучна планетка. Ми тiльки що з неї!