Читать «Повiя» онлайн - страница 62

Тiльки що батюшка, проспiвавши, пiднiс хазяїнам хреста цiлувати, як у хату увiйшли два панки. Один - середнього росту, натоптуваний, з круглим червоним лицем, так гладесенько виголеним, що воно у його аж вилискувалось, з невеличкими блискучими очицями, котрi, як мишенята, бiгали в його то сюди, то туди. Другий - високий, сухий, з одстовбурченими бровами, похмурим поглядом, рудими баками, що, наче ковтуни, спускалися з його кiстлявих щелепiв.

Обидва на пальчиках покралися уперед, злегка тримаючи за плечi огрядних мiщан, що стовпилися ззаду. Тi, озираючись i кланяючись, поступалися, давали дорогу. Пани попростували до столу.

- Хто се? - почулося у заднiх рядах.

- Не знаєш хiба?

- Авжеж, не знаю.

- Ото сухий, високий - Рубець, секретар з думи; а то червонопикий - Книш, з полiцiї.

- Чи бач! Пiшов наш Загнибiда вгору: з панами водиться!.

- А-а! Антон Петрович! Федiр Гаврилович! - скрикнув Загнибiда, запримiтивши Рубця i Книша. - Христос воскрес!

Почали христосатись. Рубець, суворо похристосавшись з хазяїном, пiдiйшов до батюшки, поцiлував хреста i щось тихенько замовив. Батюшка заметушився, подав Рубцевi руку.

- Несказанно радий! несказанно! - глухо бубонiв Рубець. - На мiсце отця Григорiя? Царство небесне покiйному! Приятелi з ним були.

Батюшка стояв i, не знаючи, що казати, тер руки. Рубець щось бубонiв. Колiсник пiдбiг до Рубця i, граючи очима, низенько уклонився. Рубець простяг йому два пальцi. Колiсник злегка потримав їх, поступився назад i наступив дияконовi на ногу. Той з усього розгону загнав Колiсниковi кулака у бiк. Колiсник хитнувся, мов прострiлений.

- На ногу! - гукнув йому диякон басом i, усмiхаючись, подав руку. Колiсник болiсно усмiхнувся i поступився назад.

Поки се робилося бiля одного боку столу, на другому - Книш стояв перед хазяйкою i, граючи очима, мовив:

- Для першого знайомства позвольте похристосатись.

Олена Iванiвна, завжди блiда, аж жовта, злегка покрилася краскою, коли почав Книш христосатись. Вiн своїм широким лицем вимахував то на тоiг бiк, то на другий, цiлуючи смачно тонкi та зблiдлi уста Олени Iванiвни своїми товстими, м'ясистими.

- Федiр Гаврилович! Легшенько з чужими жiнками вицiловуйтесь, - мовив до його Колiсник ззаду.

- А-а!.. - повернувся той. - Це ви, Костянтин Петрович? Це ж у рiк раз. Христос воскрес! - i кинувся з Колiсником христосатись.

- Отакого б нам секретаря! Ввiчливий, обхiдчистий! - мовив Колiсник до мiщан, одiйшовши назад. - А то - гнида гнидою, а, небiйсь, добре знає хабис-гавезен!

Кругом його знявся регiт, i вiн мерщiй удрав далi.

- Що вiн сказав?

- Кат його знає! по-жидiвському, чи що; тобто, бач, про хабарi.