Читать «Черево Парижа» онлайн - страница 205

— Гляньте, гляньте на цих паскудних Мегюденів,— сказала мадам Лекер,— як вони хочуть позбутися свого приятеля після того, як виманили в нього останнє су.

— Ну, то що з того? Вони мають рацію,— заперечила мадмуазель Саже.— І знаєте, моя мила, час би вже припинити ці сварки... Адже ви дістали своє, дайте ж і іншим залагодити свої справи.

— Стара сміється,— зауважила Сар’єтта.— Нормандка не дуже весела.

Тимчасом у своїй кімнатці Флоран з покорою вівці дався в руки поліції. Поліцаї грубо кинулись на нього, чекаючи, мабуть, відчайдушного опору. Він лагідно попросив їх не тримати його. Потім сів, а люди почали пакувати його папери, червоні шарфи, пов’язки та значки. Ця розв’язка, мабуть, не здивувала Флорана; вона була для нього полегкістю, хоч він сам не хотів собі в тому признатись. Але Флоран страждав, згадуючи ту ненависть, що затягла його в цю кімнату. Він згадав бліде обличчя Огюста, опущені носи рибних торговок, слова старої Мегюден, мовчання Нормандки, порожню ковбасну. Він казав собі, що ринок був у змові, весь квартал зрадив його. Навколо Флорана мов здіймалися хвилі болота з цих брудних вулиць.

І коли серед ситих облич, що майнули в його уяві, він уявив собі Кеню, серце йому стиснулося від смертельної туги.

— Ну, спускайтеся вниз,— грубо сказав поліцай.

Флоран устав і почав спускатися сходами. Дійшовши до третього поверху, він попросив, щоб йому дозволили на хвилинку повернутися до кімнати, бо він, мовляв, забув там одну річ. Поліцаї не згоджувалися, почали штовхати його. Тоді Флоран став їх благати. Він запропонував їм навіть ті гроші, що були при ньому. Нарешті двоє вирішили відпровадити його знову нагору, загрожуючи розбити йому голову, якщо він захоче втяти з ними якусь штуку. Вони повитягали з кишень револьвери. У своїй кімнаті Флоран підійшов до клітки зяблика, взяв пташку, поцілував її між крильцями й пустив з вікна на волю. Він дивився, як вона пурхнула, сіла проти сонечка на дах рибного павільйону, мов розгублена, а потім знову знялася вгору й полетіла над ринком у напрямку до скверу Дезінносан. Арештований постояв ще хвилину, дивлячись на небо з його безмежним простором; він думав про туркочучих голубів у Тюїльрі та про тих, яких бачив у льоху, з горлечком, розпореним ножем Маржолена. Тут у нього всередині наче все обірвалося. Флоран пішов слідом за поліцаями, які, знизуючи плечима, заховали свої револьвери в кишені.

Внизу на сходах він зупинився перед дверима, що вели до кухні ковбасної. Комісар, що чекав його тут, майже зворушений тихою покорою арештованого, запитав:

— Може, хочете з братом попрощатись?

Якусь хвилину Флоран вагався. Він дивився на двері. З кухні чути було голосний стукіт сікачів та дзенькіт каструль. Ліза, аби відвернути увагу свого чоловіка, надумала, щоб він начиняв ковбасу, хоч звичайно це робилось увечері. На вогні шипіла цибуля. Флоран почув веселий голос Кеню, що покривав шум кухні: