Читать «Львів. Вишні. Дощі (збірка)» онлайн - страница 91

Великий і товстий кіт сидів на ґанку й ліниво вилизував свого хвоста — довгого і пухнастого. Руді вуса його рухалися наче самі по собі, очі мружилися та іскрилися задоволенням. Густа мармулядова шерсть вилискувала на сонці жовтогарячими барвами, залишаючи після себе ореол сяйва величі золотого кота.

Саме так, певно, він собі думав, поважно і зверхньо кидаючи погляд на собаку, що був, наче той бурлака, припнутий важким ланцюгом до великого чавунного гака. Натомість старий пес в глибині свого собачого єства люто ненавидів вільного і самодурного кота, якому невідомо за які такі заслуги було дозволено гуляти бозна-де і бозна-доки просто так, навіть без домашнього нашийника, що пес беззаперечно вважав своєю почесною належністю до родини, до дому, до своєї, хоч і старої, та все ж його власної буди. «І що то за життя у цього вертихвоста?! Ані гака, ані буди, ані свого подвір’я…» — думав собака, хоч десь там, у глибині душі, таємно заздрив цій вольній кота!

Вона ж любила їх обох. Одного — за безмежну відданість і вірність, іншого — за те, що ганяв опецькуватих і набридливих голубів. А про що думав кожен, їй то було насправді байдуже, бо у неї свої думи. Лише б не чіпав кіт отих бідних пташок, які, лише потрафивши звити гніздечко і вмоститися висиджувати своє птаство, завжди опинялися під пильним брунатним оком цього домашнього хижака й тирана. Чи вирости тим пташенятам цьогоріч, а чи загинути — відповіді на то ніхто не шукав, а просто робив своє діло, як і належить кожному. Хвилювалася тільки вишенька.

Думала собі так, розвіваючи на вітрі довгі коси… Красива, струнка і гордовита… Наповнена власним знанням і пізнанням цього світу, відірвана від рідного клаптика. Втім, саме за ним і не дуже жалкувала.

Колись ще зовсім недавно жила далеченько звідси, на Клепарові. Виросла там. У маленькому старому подвір’ї, її рідному, трошки більшому за старі колодязі, як їх називали у Львові, з маленькими низькими поверхами будинків, вікнами в пояс і дверима, для декого вкрай присадистими, аби зайти, двориками на середині зі смішним зеленим садочком і стільцями обабіч. Там усвідомила себе у вельми ранньому віці.