Читать «Львів. Вишні. Дощі (збірка)» онлайн - страница 8

Леська про подругу не забуває, часто телефонує. Родина живе у Хайфі. Батько кинув пити, працює на нафтопереробному заводі. Добре заробляє. Мама вдома з дітьми. Леся, як найстарша, вчиться в університеті. Менші братики і сестричка ще учні. Тож є ким батькам опікуватися. Леська досі лишається для Оксани найкращою подругою. Як і Оксана для Лесі. Мріють часто, що коли врешті стане хоч трішки краще жити, то вони неодмінно зустрінуться, щоб ніколи не розлучатися. І придумають якийсь спільний бізнес.

І ось зараз Оксана у Львові, без Василя, без Лесі, без парасолі, трохи мокра, але й трохи щаслива… Але як у Львові та без Василя? Вже на вокзалі його голос незмінно звучав у її голові. Розповідав про те, що Львівській залізниці, цій старій поважній пані, аж 150 літ. І що вже 4 листопада 1861 р. до Львова з Відня через Краків і Перемишль прибув перший на теренах сучасної України поїзд. Оксана це добре запам’ятала. Посміхнулася гостинцю, людям, вокзал їй подобався. Передпокій місто мало прекрасний. Пригадала, як вона сміялася над історією самого будівництва залізничної колії. Василь оповідав, що траса була спроектована таким чином, що залізничне полотно пролягало між селами. І коли почали будувати залізницю, місцевий люд не дуже розумів, що відбувається. Ходили чутки, що от-от і селами зачнуть їздити «залізні коні», перестануть нестися кури, корови не даватимуть молока і так далі. А напередодні відкриття залізничною колією їздила дрезина з ручним приводом. На ній сиділи троє — як писали тоді газети — «моцних хлопів». Двоє змушували дрезину рухатися, а третій кричав у розтрубу (це такий собі прообраз сучасного мегафона): «Увага, увага! Ховайте худобу, псів і дітей, бо буде їхати локомотива!» І справді, тодішній поїзд, що йшов зі страшенним гуркотом, свистом, оповитий чорним димом і клубком білої пари, справляв шокуюче враження, особливо на селян — провінційних і патріархальних.