Читать «Львів. Вишні. Дощі (збірка)» онлайн - страница 4

Василь поводився з Оксаною як давній приятель. Обідня пора, кава, гарна історія і тільки… За тиждень Оксана почала звикати до постаті молодика в обідню пору. Василь був фантастичним оповідачем. І дякуючи цьому Львів поступово ставав якщо не рідним, то дуже-дуже близьким — точно. Одного дня вона несподівано познайомилася навіть з бригадиром Василя, тим самим вуйком Ростиком. Пан Ростик шукав шефа, а Василь у той час звично пив коло Оксани свою каву. Чолов’яга здивовано витріщився на дівчину:

— О, на, маєш! Я Віктора Олеговича шукав, а Василя Невтухату знайшов. Холєра! Він тут кавусю попиває, а мені каже, що має обідню прогулянку. То ти місцевих дівчат зваблюєш, голубе?

Бригадир рентгеном прошив Оксану. Та зашарілася. Василь невдоволено процідив крізь зуби:

— Ну, і що не так, вуйку? То Оксана — моя місцева знайома. Гарна і розумна дівчина. Ми розмовляємо, розумієте? Я її не зваблюю. І не думав. І що ви всі від мене хочете? Мати виховує, батько нотації читає, тепер от ви. Наче з немовлям, чесне слово.