Читать «Казки на ніч (збірник)» онлайн - страница 114

Так і є. Це Жужа з четвертого батальйону.

«Урал» блимнув фарами і став перед Ігорем. На капоті дійсно було наведене слово «Жужа».

З кабіни з боку водія зістрибнув комбат. Посміхнувшись Ігорю, він скинув рукавичку і простягнув руку.

— Привіт, Алушта. Мерзнеш?

— Привіт, Вовк. — Ігор потиснув руку. — Нам не привикать до вітру. Це ви по лісах ховаєтеся, а в нас уже не шкіра — кирза. Обвітрені, як чобіт.

Обидва засміялися. Вовк зробив знак водієві «Урала», щоб протягнув трохи вперед і вбік і звільнив проїзд. Ігор дістав пачку цигарок і простягнув комбату.

— О, Алушта, непогано на блоках живуть люди, — гигикнув Вовк. — Червоне «Мальборо», класика.

— На. — Ігор витяг з розгрузки дві цілі пачки. — Волонтери вчора дали. Такий собі з Новим роком подарунок.

Комбат узяв цигарки і засунув у кишеню штанів.

— А куди це ти зрання, Вовк?

— У місто, у лікарню.

— Захворів?

— Ага. Он пів-«Урала» хворих, мать їх так.

— Тобто?

— Та до нарколога аватарів везу. Шоб засвідчив.

— Ану покажи.

— Та йди дивися.

Вовк підійшов ззаду до «Урала», відсунув брезент і зазирнув. Біля борта сидів боєць з автоматом, а далі, просто на якомусь рядні, неначе мішки з картоплею, лежали п’ятеро.

— Ніхуйово.

Вовк поздоровкався з вартовим, тицьнув йому цигарок й опустив край брезенту. Повернувся до Вовка.

- І це всі твої, комбат?

— Мої.

— А шо за привід?

— А хіба дурню привід треба? Миколая ж було? То й жеруть.

— Так а де вони у вас у лісі беруть?

— Уже вичислили. Є тут один місцевий. Торгаш, блін. Вони йому дзвонять, і він пізно ввечері на «Ниві» приїжджає під стару кинуту ферму. А ці посилають гінця.

— Хитрі, блін.

- І не кажи, як за горілкою, то ні страху немає, ні сорому. Лізуть як таргани, і до сраки патрулі й розтяжки.

— Без башні.

— А як воювать, так нікому. Та я ж і не поставлю в караул, бо нажреться, засне і виріжуть усіх.

— Ти правий. І шо з ними тепер?

— Та шо? Лікар висновок дасть, потім на суд.

— Посадять?

— Та хєр там. Війни ж немає? Немає. Значить, штраф. Аби воєнне становище, то да, а так! — Вовк зітхнув і махнув рукою.

- І багато в тебе таких?

— Слава Богу, ні. Головне — вирахували, де беруть. Завтра в ділка вже ми замовимо.

— Ото діло.

— Ага, я йому не заздрю. Ладно, Алушта, тримай краба, я поїхав.

Чоловіки поручкалися, комбат застрибнув в «Урал», і той, чмихнувши, викотився за блокпост.

Ігор провів його поглядом, повернувся на своє місце і махнув рукою стареньким «Жигулям», що спинилися біля знаку «Стоп».

Навколо вже майже розвиднилося, навіть зник туман. «А скоро Новий рік», — майнуло в голові. Ще рік війни майже минув.

Святвечір

Ромчик сидів за столом і малював. На папері вже з’явився танк, а тепер біля нього мав доповнити картину бліндаж з жовто-блакитним прапором угорі. На столі валялися олівці й точилка. Від напруги Ромчик аж висолопив язика.

Раптом збоку, на книжковій полиці, прокинувся мобільний. Цю мелодію Ромчик не сплутав би з жодною.