Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 48

Вранці Микола прокинувся з відчуттям страшенної втоми й якоїсь біди, що спіткала його так зненацька. Спробував звестися, але головний біль знов вклав його на похідну надувну подушку. До намету зазирнув Олег:

— Ну й сплюх ти! Щастя твоє, що начальник оголосив сьогодні вихідний.

— Дай мені спокій, — попросив Микола. — Дай мені спокій.

— Ти можеш спати скільки завгодно, от тільки… Чомусь у мене з голови не йдуть розмови про той небесний камінець… Звичайно, це вигадки, але… Ти справді знайшов щось подібне чи просто хотів пожартувати?

— Немає в мене ніякого камінця. Будь ласка, принеси з аптечки анальгіну, бо в мене весь кінчився.

Коли Олег подався по ліки, Микола підтягнув рюкзак і намацав у ньому залізну коробочку з сувенірами. Великий, вишневого кольору сердолік, халцедон із дивовижними розводами, шматок золотавого нефриту…

Сірого, схожого на засохлий горіховий стручок камінця не було. Там, де він лежав, на кришці лишився ледь помітний слід.

«Чого ж це я не позначив той маршрут на карті? — з тихим відчаєм подумав Микола. — Як же тепер його знайду?»

Десь недалеко рівно й потужно билося залізне серце великого хребта, але ніщо в Миколі вже не озивалося на той ритм.

Галина Пагутяк

ВИДІННЯ ОРФЕЯ

Орфея не турбувало, що руки в нього закоцюблі, брудні, та ще й з надто коротко підрізаними нігтями. Мав у портфелі справжні, добре сповиті старими м’якими газетами й перев’язані скрученим бинтом. Треба тільки пильнувати, щоб не свиснули портфеля в такій тісняві. Вікна в цьому триклятому громадському транспорті замерзли, нічого не видно. Ніби весь світ має щось проти того, аби він заробив нині якусь копійку. От не вийде на потрібній зупинці, не знайде ресторану, де має нині грати, не пропустить швейцар чи просто запізниться.

Жінка спеціально прибігла в обід додому, щоб його погодувати перед виступом, але Орфеєві не ліз шматок в горло. То вона сварилась, а потім помогла увібратися в найкращий костюм і зовсім нову сорочку, провела на зупинку, поцілувала. Було ще завидна, він сів у автобус і дивився крізь біле скло на її тендітну постать у куцому осінньому пальтечку, на змарніле лице з тривожними очима й блідими вустами. Відчув, що вона йому повірила і ще не раз повірить, але жінка вже зникла з очей — і він мусив думати про гру.

Лайдак Орфей жив, як грав, а грав він класно. Інша річ, що Орфеєве життя не всім було до вподоби, і кінець кінцем фурії мали розірвати його на дрібні кавалки. Ця відома байка розповідала ще про смерть Еврідіки і відвідини пекла, але щодо Еврідіки Орфей був певний: вона не вмре раніше за нього, бо мусить про нього дбати, залишаючись при цьому осторонь музики та інших високих сфер. Зате Еврідіка розуміла: те, чого вона негодна втямити, не можна відкидати і висміювати. За це Орфей не проміняв би її на жодну іншу жінку на світі.

Він міцніше стискає портфель, виборсується з автобуса й кидається через потік машин. Сам він такий мізерний згори і збоку, що ніхто не зауважує його відчайдушності. Орфей мчить до пишного входу із скляними дверима, шарпає їх до себе, і його змерзле тіло обдуває потік теплого повітря. І враз виникає здоровенний ведмідь у формі швейцара.