Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 174

— Ти таки захворів, — сказала ніжно дружина, обіймаючи його й тулячись розпаленим тілом. — Не треба було цього сьогодні.

Тоді відчув, що на очі наповзає щось гостре й щемке, горло йому зсудомило, а серце здригнулось у залізних лещатах.

— Вибач, — прошепотів, ковтаючи схлип і кусаючи губи.

— Ну, не треба, дурненький, — сказала ніжно дружина, проводячи пальцями по його мокрих очах. — От чудний! Хіба не може людина захворіти?

Жінка поцілувала його в лоба, а може, перевіряла, чи в нього не гарячка.

— Немає в мене температури, — сказав він.

— Таки нема, — згодилася жінка. — Може, ти перевтомився.

Тоді він розказав їй про конфлікт, який був у нього на роботі. Сказав, що хотів би змінити місце роботи, бо, може, й справді починає перевтомлюватися.

— То зміни, — сказала дружина. — З твоєю спеціальністю — це не проблема.

— Звик я там до всього.

— Просись у відпустку за свій рахунок, — сказала вона.

— Та я ж недавно з відпустки! — нагадав він.

Заплющив очі й побажав собі, щоб завтра вранці прокинутися й забути про своє чудне навадження. Пустив у темінь це своє прохання, хоч і не знав, до кого його скеровував; не відав, чи є та сила, котра могла б йому допомогти, адже вірив тільки у те, що є. Але від того полегшало, зрештою, відчув на повіках сон. На нього попливли рожеві з білим кола, потім вони зробилися сині й зелені, ще згодом відчув, що його свідомість дивно розкладається на барви й лінії. Тоді з його грудей вирвався чи останній схлип, чи полегшене зітхання: обійняв дружину, яка повернулася на правий бік, притиснувся до неї і відчув себе, як курча, котре залізло матері під крило. Тоді йому стало тепло й затишно, і той біль, що з’явився був у нього, лишився останнім зітханням і сльозою, що потекла по щоці і вмерла, покривши шкіру найтоншим накипом солі. Він спав і уявляв білого корабля, який плив серед пісків, — всі люди на ньому були одягнені в біле…

— Історія таки не зовсім, звичайна, — сказав лікар. — А ти й справді переконався, що можеш поглинати самі приємні запахи?

— В тому-то й річ, — відказав Віталій Довгалюк. — Хай би я не відчував будь-яких запахів — це можна було б приписати ваді мого нюхового апарату. Але тут причина якась інша.

— Коли б мав силу проти поганих запахів, — усміхнувся лікар, — міг би виконувати роль очищувача повітря. Був би цінним чоловіком…

Віталій подивився на приятеля спідлоба, обличчя його перекривила гримаса.

— Вибач, — холодно сказав, — але мені зараз не до жартів. Зрештою, маєш рацію: дивна здатність мого організму ні до чого. Тобто практичної користі з неї не візьмеш, а жити вона заважає. Адже відтепер найліпша їжа втратила для мене смак.

— Спершу ж ти відчуваєш її запах?

— Але відчуваю не нормально, а підсилено гостро. Все це не викликає в мене звичного апетиту, а коли я їм щось зовсім без запаху, то воно майже несмачне. Уяви собі огірок тільки-но зірваний з грядки, ти обчистив його, й запах з нього має йти такий, що в тебе слина тече; тож коли кусаєш, організм уже приготований, щоб приймати такий смак. Тобто запаху виділяється якраз стільки, щоб могти нормально подразнити слизові оболонки, а той самий запах, посилений удесятеро, викликає в організмі захисний рефлекс і вже не діє приємно-збудливо, а скоріше навпаки. Що на це скажеш?