Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 146
Олександр Тесленко
Сонце висіло низько, било у вічі, гарячим, крутим потом ворушилося під пахвами. І тоді Петро Павлович відчув: у лісі нещастя.
2
З 19… — го року вчені інституту досліджують умови життя, окремі функціональні особливості малочисельної групи мамонтів, які збереглися на лівобережжі Дніпра з часів четвертинного періоду. Мамонт Сірко — перший, який загинув за час досліджень. Попередні дані ветекспертизи доводять незаперечний факт отруєння. У крові знайдено залишки токсичних речовин інтенсивного характеру. Відповідь на питання про характер токсинів дасть додатковий хімічний аналіз…
Телефонна розмова в столиці:
— Привіт хімікам-алхімікам, шукачам формули життя і морквяного морсу надурняк…
— Здрастуй, ламаймайстер, сірий вовк — червона шапочка!
— Казка — не тільки дитинство цивілізації, казка — надія на довголіття людства. Чи не так?
— Тільки не твоя казочка і не ваша. Філологія, письменство давно вже цілують підметки науці.
— А я й думаю собі, чого це в тебе черевики драні, що, зацілували до дірок?
— Може, й зацілують…
— Де твоя скромність? І як же тоді з поцілунками прекрасної, слабкої статі?
— Не теревень. По-моєму, я на порозі незвіданого, перед дверима геніального…
— Відколи тебе знаю, ти все на порозі, все перед дверима. Коли ж переступиш, увійдеш і ми почуємо: «Еврика!»?
— Одною ногою вже там.
— Серйозно?
— Цілком!
— Не продаси?
— Дорого коштує.
— Я ж не торгуюся… Принцип…
— До часу…
— Деталь…
— Ані півдеталі! Але повір, твій друг, крім пити морс, і сам спроможний заварити дещо таке, що всі ахнуть, а ти перший піднімеш руку і скажеш: «Прошу спокою, товариство! Я це передбачав ще двадцять років тому. Ось вам газета, ось вам стаття «Кредо молодого вченого», тут чорним по білому: «В науці, як і в житті, Синиця Віктор не очікує на щасливий випадок, він його шукає, наближає, він готує його…»
— Впізнаю почерк справжнього майстра слова! Але ти мене заінтригував. Що сталося?
— Мамонт отруївся!
— Самогубство старого ревнивця?
— На вершинах людського духу немає метафор. І тут усе просто: наївся, напився і — прощай, світе білий…
— Оце і все? Цікаво…
— Дуже…
— Бажаю успіху!
— Взаємно!
У своїй науковій діяльності колектив лабораторії дбає насамперед про якість роботи, а не час її виконання. Тільки цим керуємося й нині, оскільки за даних обставин результати аналізів будуть суттєвим внеском до розв’язання проблем, які мають не лише загальноінститутське, а й передовсім загальнонаукове, державне значення…
Телефонна розмова в столиці
— Алло, товаришу письменник, не спиш?
— Вночі не сплять поети і сичі…
— Слухай, тільки не перебивай, слухай… Сам собі не вірю, але… Сталося фантастичне. Я відкрив препарат, ні, який з біса препарат! Кров! Ти пам’ятаєш мою ідею-фікс: у природі має, мусить існувати біологічний інгридієнт, що виконував би захисні функції людської крові? Так от, він є! Він зараз переді мною! Організм людини надійно захищений від проникнення в нього збудників хвороб! Уявляєш: ніяких недуг! Ні тобі раку, ні інфаркту, не кажучи про сухоти чи грип. Я здолав одвічний бар’єр старіння…