Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 107
Олександр Тесленко
— Хто цей чоловік? — запитав я.
— Хто його зна…
Питання про те, чи отримує він листи від діда, ось-ось ладне було зірватися з язика, та я, усвідомивши його безглуздість, вчасно стримався. Ще подумає, що несповна розуму.
По дорозі до інституту муляв думку незнайомець, якого я бачив на обох фотокартках.
… Кругле обличчя мого колеги вкривала золотава кримська засмага — ми разом були на розкопках. Поплескавши його по спині на знак вітання, я поклав перед ним останнього листа від діда. Він мовчки почав читати.
— Біс його втямить! — вигукнув по хвилі Ванжа. — Отой професор Чорненко був другом Карпа Левковича?
— Який там друг!..
Я розповів Ванжі про некролог у «Медицині».
— Ходімо зараз же в медичний інститут, — ухвалив він.
… В коридорі на кафедрі невропатології було виставлено стенд із працями професора Чорненка. Тут було все, починаючи з перших статей у наукових журналах аж до солідних монографій та їхніх закордонних перекладів.
— Так, — зауважив колега з сумом і заздрістю, — ця людина залишила по собі велику спадщину… В чому річ?! Що тебе бентежить? На тобі лиця немає! — вигукнув він.
Я відчував, що рука моя тремтить, коли показував на стенді фотокартки з похоронами професора Чорненка, на якій було знято того чоловіка з «неживим» обличчям. Тільки цього разу на його лиці проступала ледь вловима посмішка, ніби він посміхався на догоду фотографові.
— Що ж тут дивного, — посміхнувся Ванжа. — Цей чоловік міг знати всіх трьох.
Коли ми виходили з інституту, Ванжа смикнув мене за руку.
— Глянь.
Біля самих дверей виблискувало свіжими фарбами оголошення. Громадські організації інституту сповіщали, що перенесення праху професора Чорненка відбудеться завтра, 28 травня.
— Стривай! — раптом вигукнув колега. — Це він писав листи з «пекла»! Отой, на фотокартці. Перший лист з’явився по смерті Карпа Левковича і діда Спиридона. Цей чоловік присутній на їхніх похоронах. Другий лист ти отримав по смерті професора. Він знову тут як тут. Е-е-е, колего, тут пахне містикою.
Домовившись про зустріч завтра вранці в медичному інституті, ми розпрощались. У колеги був заклопотаний вигляд.
Була дев’ята ранку, коли я приїхав до медичного інституту, тобто на годину раніше умовленого часу. У дворі вже викопали могилу, віддалік на невеликому майданчику біліло мармурове погруддя професора Чорненка. Увагу привертало велике, непропорційне до худорлявого обличчя, чоло.
Щоб змарнувати час, подався в інститутський музей, двері якого знаходитися поряд із вхідними дверима до головного корпусу. О! Я не пошкодував, що зайшов. Тут у відділі протезування висіли портрети відомих учених, що працювали в галузі створення штучного серця. Стояли також усі моделі апаратів штучного кровообігу — від ІСЛ-2 та ПАК-3,5 аж до новітніших пристроїв для реанімації. Та не це захоплювало — штучне серце давно не новина, добрий підсоток людей живе із штучним серцем. Цікаво було простежити, з чого все починалося. Смішно навіть подумати, що колись викликало сенсацію те, що професор Кулябко змусив битись серце через двадцять хвилин по смерті, пропускаючи через його коронарні судини кров…