Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 102

Цей Козленко — заслужений артист республіки, найчастіше грає комедійні ролі. Дід Карпо часто чекав його за лаштунками, і вони після спектаклю прямували до міського парку.

Раптом мене різонула думка. У листі згадується дід Спиридон. Адже той помер рік тому. Не міг же мій старий передбачити, пишучи цього листа, що через рік після його смерті помре і Спиридон.

«А йому цього й не треба було знати, — знову озвався внутрішній голос. — Спиридон був на три роки старший від діда Карпа і вже дихав на ладан. Тільки випадково Спиридон не помер раніше мого старого». Отже, дід Карпо попрохав Козленка, щоб той вкинув листа по смерті Спиридона.

По якомусь часі, грюкнувши дверцями таксі, я заходив у будинок, де на восьмому поверсі жили Козленки. Відчинив сам Кость Миколайович.

— А, це ти, Василю! Заходь! Ну, про що там кажуть предки? — запитав він, маючи на увазі мою професію археолога.

Я подав листа від діда, ні на мить не зводячи з нього очей. Поки він читав, на його обличчі тліла тепла усмішка. Козленко був щирим приятелем мого діда, незважаючи на те, що різниця в віці складала сорок років. Та й усі приятелі діда були вдвічі, а то й утричі молодшими, либонь тому, що самого його аж нітрохи не зігнув отой лантух вагою у вісімдесят шість років. Бувало дивишся в спину — стрункий чолов’яга, десь за тридцять. А заговори-по з ним! Вицвілі очі враз синішають, брови сизим розкриллям шугають угору, так і чекай іронії або кпин. Тільки волосся білим холодом поблискує.

Кость Миколайович підвів голову:

— Знайшов старого листа від Карпа Левковича?

— Не так щоб уже й старий, — сказав я, ледь посміхаючись. Я тепер ладен був заприсягнутися, що це не Козленкова робота. — Подивіться на штемпель.

Той глянув на число, на почерк.

— Нічого не розумію, — на його обличчі з’явилося аж ніяк не сценічне дивування. — Чи не з того світу цей лист?

Я тільки стенув плечима, мовляв: біс його втямить. Та за якусь мить він зайшовся сміхом.

— От так устругнув Карпо Левкович! Через два роки по смерті нагадав про себе. Цікаво, кому він доручив кинути цього листа?

Прийшовши додому, я озброївся потужною лупою і почав порівнювати почерки на свіжому листі і на листі, який дід Карпо прислав із Криму незадовго до своєї смерті. Сумніву не могло бути — писала та ж сама рука. Отже, лист відправив хтось із дідових друзів. Іншого варіанту я не бачив. Але чому старий вигадав оті 280^0? Хвилинку! В молоді роки він працював на коксохімічному заводі в смолоперегонному цеху. Таку температуру мусить мати кипляча смола. Де тут його книжки? Ага, ось довідник коксохіміка. Я швидко гортав сторінки. Так воно й є! Це температура кипіння кам’яновугільної смоли. Отже, дід Карпо цими 280 °C хотів сказати, що він у пеклі. «Тепер Еней забрався в пекло, попав зовсім на інший світ…»