Читать «Третій варіант» онлайн - страница 86
Олесь Бердник
— Капітане! — кидав мені корисні поради. — Дайте йому каблуком по ретрансляторах!
Аж тут головоноге чудовисько вхопило в свої могутні обійми й штурмана. Ми були схожі тоді на космічний варіант троянської історії з Лаокооном. А тим часом потвора з Тукана притулила нас один до одного.
— Мої космічні друзі! Дуже перепрошую за цей, може, надто бурхливий вияв емоцій. Але, вибачайте, мене вельми розбурхала геніальна порада капітана про чотири передавачі і чотири приймачі. Зважте, я героїчно мовчав, як безнадійно зіпсований гучномовець аж кількасот років!
— Вельмишановний колего! Пробачте, не знаю, як вас величати…
— Магістр філософії Філ-Фак, — одразу ж ввічливо прогуло в обох вухах (Азимутових теж).
— Отож, велемудрий магістре, тепер набалакаєтеся хоч до третіх півнів. Це запевняю я, капітан Небреха, і мій вірний штурман Азимут.
— Ще раз дякую, мій рятівнику і мудрий пораднику! — мовив Філ-Фак. — Неодмінно скористаюся з вашої дружньої пропозиції. Тим паче, що мене слухатимуть істоти з тонким розумом і завбачливо вмонтованими двома приймачами. А я, капітане, щоб ви знали, можу здолати балаканиною аж світловий рік без жодної перерви на перекур.
Оце здібності! Талант, куди не кинь…
Найбільший благодійник — найбільший злочинець
То з першого знайомства магістр Філ-Фак своїм зворушливим тяжінням до дружніх обіймів міг будь-кого налякати до смерті. Насправді, він зразково вихована, всебічно розвинена істота, чия інтелектуальна міць змагалася з винятковим фізичним гартом. Гармонія і якість в одній особі!
Та повернемося до розповіді. — Любий брате по розуму! — звернувся я, коли дружні обійми Філ-Фака дещо послабшали. — Бачу, ви схильні до односторонньої розмови. Згода! Але нам треба добряче обмізкувати тему, щоб я не перебивав вашу лекцію численними доповненнями.
— Маєте рацію, капітане. Залюбки вислухав би ваші побажання щодо цього, але боюся: ми лише даремно гаятимемо дорогоцінний час. Адже ви не можете підказати мені тему, про яку самі нічого не знаєте! Отож, з вашого дозволу, пропонуватиму я, — самовпевнено сказав він.
— Прошу, магістре!
— Та ось: масштаби Всесвіту. Ваша думка?
— Я сам їх вимірював. Пригадую кумедний випадок, коли ми з Азимутом…
— Таємниця спалаху понаднових зірок! — заволав магістр.
— Одну таку я самотужки запалив. А трапилося це так…
— Антисвіт!
— Вельми повчальна тема! Пам’ятаю, під час мисливських мандрів до сузір’я Дракона зустрівся з анти-собою…
— Чорні Сонця! — У голосі Філ-Фака виразно бринів відчай.
— Що саме ви маєте на увазі: так звані «гравітаційні могили», чи конденсатори променевої енергії, які чорніють на небі по той бік світла?
Дві пари його мацаків безпорадно впали. Мені стало шкода цього нещасного ерудита. Мовчати кількасот років і не набалакатися, коли нарешті трапилася нагода! Але чим йому зарадити? Адже магістр, безумовно, мав рацію, коли запевняв, що не може запропонувати тему, про яку сам нічого не відає. Ех, якби на його місці та були місцеві роботи! От хто міг би дещо розповісти!
Але мене раптом осяяло:
— Магістре! — Ви в цій в’язниці вже кількасот років, а ми тут недавно. Отже, відаєте про тутешню цивілізацію все, а ми — нічого!
