Читать «Завіса. Олівець» онлайн

Коли я побачив Ларрі Бетцеля вперше, він був напідпитку й сидів у вже не новому «ролс-ройсі» перед баром Сарді. Його супроводжувала висока блондинка, очей якої ви ніколи б не забули. Разом з нею ми умовили його не сідати за кермо, і машину повела вона.

Коли я побачив Бетцеля вдруге, він уже втратив і «ролс-ройса», і блондинку, й роботу в кіно. Все, що він мав, — це розшарпані нерви та костюм, що його слід було б попрасувати. Ларрі мене пам'ятав. Він був, як і першого разу, під добрячою чаркою.

Я купив трохи випити, щоб він похмелився, й віддав йому половину своїх сигарет. Час від часу я зустрічав його, як він казав, «між фільмами». Я примушував Ларрі позичати в мене гроші. Сам не знаю чому. Це був здоровенний вродливий чоловік із великими очима, в яких угадувалося щось простодушне й щире. Те, що в моєму ділі траплялося мені не часто.

Цікаво, що до скасування сухого закону він постачав контрабандне спиртне одній досить впливовій зграї. А в кіно Ларрі взагалі ніколи не знімався. Згодом я випустив його з очей.

Потім одного чудового дня я одержав чека на всі його борги мені й записку про те, що він працює при столиках для гри в рулетку у клубі «Дарданелла» й запрошує мене навідатись до нього. Так я дізнався, що Бетцель знов узявся за рекет.

Я не поїхав до нього, одначе з'ясував, що Джо Мізервей здобув посаду й одружився з тією самою блондинкою з гарними очима, з якою колись перед баром Сарді сидів у «ролсі» Ларрі. А я все ще не міг вибратись до клубу.

Потім якось рано-вранці біля мого ліжка постала невиразна постать.

Штори в кімнаті були опущені. Мабуть, від шарудіння я прокинувся. Постать була велика й тримала в руці пістолет.

Я повернувся на бік, протер очі й сказав:

— Гаразд. У кишені штанів у мене дванадцять доларів, а наручний годинник коштує двадцять сім п'ятдесят. Ви на цьому не розбагатієте.

Постать одійшла до вікна, трохи відслонила штору й виглянула на вулицю. А коли той чоловік повернувся до мене, я впізнав у ньому Бетцеля.

Його обличчя відбивало надзвичайну втому, до того ж Ларрі не завадило б поголитися. Проте він був у смокінгу й темному двобортному пальті із зів'ялою карликовою трояндою в петельці.

Він сів, розгублено подержав пістолета на коліні, наче не знав, що робити з ним далі, й нарешті сховав його.

— Ти відвезеш мене в Берду, — сказав Ларрі. — Я мушу вшиватися з міста. Вони взяли мене на приціл.

— Гаразд, — погодився я. — Розказуй.

Я сів на ліжку, спустив ноги на килим і запалив сигарету. Було десь трохи за пів на шосту.

— Твій замок я відімкнув шматком твердого целулоїду, — пояснив Ларрі. — Ти хоч інколи користуйся на ніч засувкою. Я не знав напевне, де твоя нічліжка, й боявся розбудити весь будинок.

— На другий раз перевіряй за поштовими скриньками, — порадив я. — Але розказуй далі. Ти ж, здається, не п'яний?

— Я б хотів бути п'яним, та спершу мені треба втекти звідси. Просто я схвильований. І не такий міцний, який був колись. Ти, звісно, читав, що О'Мара зник.