Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 10

Він як дремене та й зник за причілком будинку. Я почекав ще хвилин з п'ятнадцять, аж поки на вулиці не з'явилися люди…

Опівдні, як і завжди, вийшли на прогулянку. Дружина Шиманського зустріла якусь кумасю, а старий, згадавши ранковий випадок, пішов глянути на пошматовані афіші. Його здивувало, що хлопчина вирізав лише певні літери і деякі цифри, що сповіщали про дні й години початку вистав. Нікому про пригоду з афішами Шиманський не розповідав — певно, не хотів, щоб його вважали диваком, який через сущі дрібниці здіймає галас. Однак вирішив охороняти афішну тумбу.

— Ти не повіриш, — Шиманський затягнувся димом і уважно поглянув на Тржаску, прагнучи зацікавити його ще більше, — але наступної ночі я вже не спав. Марися спочивала в іншій кімнаті. Уявляєш, що сталося?!

— Певно, хлопчак знову з'явився і знов нівечив афіші…

— Саме так! З'явився, але я цього разу його не сполохав. Пильнував на нього і вранці, але сьогодні неділя, очевидно, він зробив собі вихідний. А в понеділок напевне прийде знов.

Далі Шиманський розповів Тржасці, що не пошкодував п'ятдесяти злотих і найняв сімнадцятирічного сина сторожа, щоб той чергував і вночі. Хлопець мав Затримати цього охотника псувати афіші.

— І хочеться вам ото, Шиманський, бавитися в злодіїв та поліцаїв тільки для того, щоб завдати шибеникові доброї прочуханки? — запитав Тржаска.

Шиманський відказав, що йому не до жартів. Він мусить з тим хлопцем поговорити серйозно і, можливо, запросити його до театру на якусь виставу для молоді.

— Мати й батько за ним, мабуть, не вельми пильнують, і його вабить вулиця. Треба його виховувати. Виховувати! — повторив настійно, і капітан кивком голови потвердив мудрість цих слів.

Розмовляли ще довго. То про дружину Шиманського Марію, її слабе серце, то про плани Тржаски, котрий через тиждень збирався у відпустку. Пенсіонер Шиманський розхвалював відпочинок над морем, але капітан віддавав перевагу самотності. Вів любив гори. І коли згадав про гірські кришталеві потоки з фореллю, старий, бувши завзятим рибалкою, капітулював.

Розпрощалися, коли вже засвітилися вечірні ліхтарі.

Капітан поспішив вулицею, що вела до житлового масиву Батори, де він нещодавно поселився, наспівуючи одну з останніх модних мелодій. І машинально лічив на пальцях дні. Понеділок, вівторок, середа… Позичив ще два пальці з другої руки — лишався ще тиждень праці…

Того ж дня о десятій тридцять вечора у номері 207 гамбурзького готелю «Індекс» задзвонив телефон. Дзвінок був довгий і наполегливий. Сонний чоловік сердито засопів і вже хотів вимкнути апарат, але на думку, що саме починається «оте», вмить схаменувся.

— Спите, як ведмідь, Гальске! — крізь тріск у трубці долинули до нього слова. — Добре, що ви на місці. Все з незалежних від нас причин міняється. Виїздити треба негайно. Будьте готові, бо до вас уже виїхав другий фахівець, з яким і будете закуповувати «гриби». Бажаю успіху! — голос Мюллера став хрипкий і ненатуральний. — Старайтесь…