Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 2

З Василем Івановичем подорожують також літній біолог Кирило Трохимович Бунч, — він же медик і начальник невеличкої господарчої частини загону, — та молодий географ, Іллюша Самсонов, чоловік років двадцяти п'яти, з вольовим, смаглявим обличчям і широченним розмахом плечей, від яких так і віє силою.

Бунчові кепсько від спеки, його м'ясисте обличчя лисніє від поту, білі коротенькі штани й сорочка прилипли до тіла. Коли б йому отаке здоров'я і витримка, як у географа! Глянути лишень на нього зараз! Що за безтурботна поза: ноги широко розкидані, очі блаженно заплющені. Мабуть, спить…

Із щілин у палубі проривається бензиновий перегар. Натужно гуркоче двигун. Експедиція посувається до верхів'я Оріноко.

Отже, дорогий читачу, ти познайомився з першими героями цієї книги, які поведуть тебе небезпечними стежками сельви, крізь нетрі, через болота, назустріч смертельним небезпекам і казковим таємницям. Якщо тебе злякає далека дорога, ти ще маєш час швиденько покинути старенький кораблик і, люб'язно попрощавшись із його пасажирами та побажавши їм щасливої дороги, податися до берега.

Зважуйся швидше. Бачиш, як квапиться капітан і як нервово він торсає штурвал. На далеких ранчо давно вже чекають маленьке суденце з войовничо-грізною назвою «Голіаф». Швидше, швидше, друже!

Здається, ти зважився? Ти вирішив податись у далекі мандри разом із нашими героями. Щасливої дороги!

А втім, постривай. Тобі ще невідомо, з якою метою прибули ці люди на безлюдні береги Оріноко, куди вони пливуть, що їх чекає попереду? Тож повернімось до тих подій, які поклали початок цим незвичайним пригодам.

ЖІНКА З ДАЛЕКОЇ СЕЛЬВИ

Над Ріо-де-Жанейро голубіло гаряче безхмарне небо. Сонце стояло в зеніті, й тіні од велетенських хмарочосів, немов зморені нестерпною спекою, поприпадали до стін.

Залюдненими вулицями бразільської столиці простували троє радянських учених-мандрівників. Серед гамору й шуму вони почували себе не зовсім впевнено.

Поважний професор Крутояр, високий на зріст, із рудуватими вусами чоловік, невдоволено озирався на всі боки. Він любив екзотику Латинської Америки, але його дратували оці надміру модернізовані квартали міста.

— Скоро все скінчиться, друзі. — У професора ще ставало сил підбадьорювати своїх колег.

— Це «скоро» триває вже шостий день, Василю Івановичу, — перебив його геть упрілий Бунч.

Професорові нічого було відповісти. Адже й справді, шість змарнованих днів серед кам'яного пекла виснажили і його самого. Однак, що поробиш, треба терпіти. Вони чекали з Ленінграда наукове обладнання, з яким мали вирушити на дослідження району верхнього Оріноко. І поки необхідні інструменти й прилади пливли через океан, мандрівники страждали від спеки. Вони вже добре знали Ріо, місто достатку і злиднів. Столиця Бразілії була для них першим порогом, який вони переступили на шляху до великих таємниць цього континенту.

Мандрівники пройшли тінистою Авеніда-ді-Майя і повернули до готелю «Палас». Молодцюватий портьє запопадливо відчинив перед ними скляні двері до просторого холу.