Читать «Женя і Синько» онлайн - страница 37

А батько господарював тут, як бог. Кип’ятив чай, мив посуд, чистив картоплю, тоненько (як тільки він умів) нарізав бурячки на салат. Аж упрів за роботою, по-маминому закасав рукава до ліктів, пара блискотіла на його окулярах, і він раз у раз витирав скельця в тонкій золотій оправі, бо був короткозорий і без окулярів погано бачив.

— Давай мені посуд! — сказала Женя і, як матадор, війнула перед батьком краєм рушника; тарілки полетіли їй до рук, вона одним махом витирала їх і, насвистуючи, відправляла на середню полицю в шаховку. Їй завжди приємно було йти, говорити, стояти поруч із батьком, ось таким, як зараз, — м’яким, добрим, короткозорим, що з усіма вітався, чемно вклоняючись, і до всіх, навіть до дітей, звертався на ви. І для Жені було дивовижне, страшне й незрозуміле переродження батька, коли той приходив додому зовсім інший — збуджений, метушливий, починав сперечатися з людьми, розмахував руками, цитькав на матір, а наступного дня вибачався, говорив притишеним голосом і відводив очі вбік.

А втім, дівчинці зараз весело з батьком.

— Що в нас буде на вечерю? — питає Женя.

— Суп! — каже батько. — Суп з пельменями. Годиться?

— Смакота! — облизується Женя. — І лавровий листочок укинь, мама дуже любить.

Оглянула кухню — тут, здається, прибрано. Хотіла йти в кімнату, але — така вже звичка у неї — поцікавилась:

— А що новенького в тебе на роботі сьогодні?

Батько, розчервонілий від пару, витер тісто з кінчика носа й сказав, що бригада його перейшла до історичного музею, будуть відновлювати фриз на торцевій стіні, там складна робота — тонке фігурне ліплення. От як поставлять риштування й закріплять його, пообіцяв батько, то він обов'язково візьме з собою й Женю на «верхотуру» покаже, який краєвид відкривається звідти — старий Подол, гора Щекавиця, давні ремісничі вулички, все наче з тих, княжих часів.

— Ну, дивись, щоб показав же! — посварилася Женя пальцем.

А тепер — аврал у кімнатах. Скрізь-скрізь повитирати й почистити до блиску. За шнур потягла пилосос із балкона. Він їхав на коліщатах, як ракета на військовому параді. Увага — пуск! Ввімкнула шнур у розетку. Пилосос загарчав, тільки не так, як завжди, а глухо, роздратовано, підскакуючи на одному місці. Женя здивовано закусила губу. «Ей! — сказала. — Не придурюйся!» І штовхнула його ногою. А пилосос завив із страшною натугою, наче от-от захлинеться. Потім зашипів і вистрелив клубком пилу. Клубок розгорнувся, встав, витрусив із себе густу хмару й чхнув.

— Синько? Це ти!

— Ап-чхи! — сказав Синько. Увесь він був сірий, аж волохатий від пилу, а круг очей і рота чорніли брудні кружала.