Читать «Женя і Синько» онлайн - страница 28

— Ти! Ти! Бен! У тебе… апендицит в голові, о!

— Ша! — цитькнув Бен і відштовхнув малого, проте руку Жені подав, допоміг встати. — Я не хо… не хотів, — буркнув грубувато. — Пробач.

Те «пробач» видавив насилу, проказав тихо, щоб ніхто не чув, і густо почервонів, але добре, що мав довгі патли — згріб їх п’ятірнею і нагорнув собі на очі.

— Нічого! — встала Женя й поморщилась. Витерла кров, спробувала пройтись. — Вже не болить. Заживе!

І бігом пошкутильгала за Беном, анітрохи на нього не сердита, навпаки — наче аж задоволена, що він не обминув її, а штовхнув, як штовхають у «бою» своїх дружків.

З кущів свиснув Вадька Кадуха — і Бенова армія кинулась урозтіч.

Одні сипонули у під’їзди і загупотіли, мов коні, на верхні поверхи, інші — через дірки в парканах — у сусідні двори, а Женя з групою десантників чкурнула у найкращу схованку — в ті ж таки підвали.

Вже за першим поворотом, де починалися ряди однакових дверцят (а сарайчики мала кожна сім’я в будинку), було страшно темно й вогко. Колись тут висіли електричні лампочки, але Бен з Кадухою їх порозбивали, пам’ятаючи, що «коли війна в Криму», то все має бути в диму. Підвал перетворився на підземні склепи й тунелі, де панувала темрява, тхнуло пліснявою, а в трубах, що обплітали стіни, по-вовчому шипіла й погиркувала вода.

Здавалось, у цих вузьких переходах можна легко розбити лоба, але Женя з десантниками швидко бігли вперед, хтозна-як орієнтуючись у цілковитому мороці. Хлопці штовхалися, вищали від страху й збудження, їх підхльостував розбійницький свист Вадьки Кадухи, який насідав ззаду. Скоро десантники розсипались, розповзлися по щілинах і тунелях, і Женя навіть не отямилась, як відбилась від гурту. Од Вадьчиного свисту вона тікала все далі й далі, в глухі закапелки, де ставало ще темніше й задушливіше. Потім стишила кроки, почала обмацувати стіни. В підвалі вона облазила всі кутки й закапелки, але тут, здається, ще ніколи не бувала. Зупинилась, щоб угамувати серце. Руки в неї тремтіли. Невже злякалась? Чи уявила собі щось страшне? А тут не важко було уявити, що ти в підземному царстві, в катакомбах (у таких, як в Одесі) або в кам'яних тунелях, де живуть троглодити й печерні леви. Страшно і водночас цікавість охоплює тебе: а що там — трохи далі, в темній глибині?

Принишкла, притулилась до стіни. Послухала: де Кадуха? Швидке, ніби кулеметне, торохкання донеслося збоку. Мабуть, Кадуха біг і палицею торохтів по дверцях сарайчиків. Потім прогупотіло десь угорі, над головою, а далі — вже за будинком. Очевидно, Бенова армія втекла з підвалу й зараз билась на вулиці.