Читать «Весняні ігри в осінніх садах» онлайн - страница 53

І тут я помітив панну, яка абсолютно не вписувалася в цю божевільну компанію. Це була висока дівчина з темним кучерявим волоссям, великими персами, ідеальними ногами, що злегенька припухли у стегнах, і випуклою сідничкою, вона не була худа, а скоріше пухкенька, але в міру, і з гарною фігурою.

— Хто її привів? — поцікавився я.

Виявилося, що привів її Ромко. Я тут-таки підсів до нього і спитав:

— А що це ти, голубе, вирішив нас обдурити? Що це ти за кралю привів? Гони штраф.

— Спокійно. Ти просто її не досить уважно роздивився.

— Ти хочеш мене переконати, що вона має всі п’ять недоліків?

— Звичайно. По-перше, зуби.

— Зуби?

— Авжеж, зуби. Ти бачив її зуби? Вони рідкі.

— Ну то й що? Зате які чудові пишні вуста! До них так і хочеться присмоктатися.

— Але за вустами ховаються зуби, і вони рідкі. По-друге, вуха. Зараз вони приховані волоссям, а взагалі вона клаповушка. По-третє, зизоока.

— Та йди! Це ти вже таки справді загнув. Я ж бачу, що це не так.

— Зараз, може, й не так. Вона з тих зизооких, у яких очі міняються. Коли я з нею познайомився, вона була зизоока. Зараз випила — і пройшло. По-четверте, вона інтелектуалка.

— Що ж це за недолік? — не второпав я.

— Ха! Та це просто страшний недолік. Вона не тільки інтелектуалка, а ще й страшна задавака. Вона прочитала Гайдеґґера, розумієш? — Ромко сповістив цю трагічну вістку, вирячивши очі так, мовби йшлося про невиліковну хворобу. — Ось ти… ти прочитав Гайдеґґера?

— Я? Ні, — зізнався я.

— От бачиш. А вона прочитала. І не тільки його. А й купу інших там юмів і попперів. Це просто якийсь жах. Така молода — і така зіпсована! З нею ж ні про що не поговориш. Ти їй про онанізм, а вона тобі про екзистенціалізм.

— Добре. П’ятий недолік.

— П’ятий? П’ятий — найстрашніший. П’ятий такий, що просто капець.

— Ну?

— Тільки голосно не смійся. Вона цілка!

— Цілка? Скільки ж їй років?

— Двадцять два.

— І цілка!

— Інтелектуальна цілка! Повний абзац. Маючи такі циці і таку дупу, бути цілкою — злочин.

— І ти зібрався позбавити її цього останнього недоліку?

— У мене нічого не вийде. Мого інтелекту не вистачить навіть на одну здибанку.

— Як же тобі вдалося приволокти її сюди?

— У неї є сестра. Молодша на два роки. От вона й розповіла мені про старшу сестру, яка цілими днями пропадає над книгами. Світу Божого не бачить, усе читає і читає, навіть телевізора не дивиться. І мала сама попросила, аби я її сестру кудись витяг — на забаву, між люди, щоб із хлопцями познайомилася. А то вже якось незручно малій — вона молодша, і вже не цілка, а ця старша, та ще не грана. Розумієш? Мала повертається пізно, а та починає ґдирати: «Де ти волочишся? Хочеш СНІД підхопити?» Страшна пилка. І весь час її дістає. А одного разу, коли надибала в неї презервативи, обіцяла все батькам розказати. Така стерва. Ну, от я й притарабанив її сюди. Може, хто клюне. Скажи чесно, тобі вона подобається?